Віталій - Чому ми вороги?, Віталій

Розділ 18

Після болючої зради професора Захарченка Аліна та Максим відчували, що час спливає. Вони розуміли, що їхні вороги стають дедалі зухвалішими, і їм необхідно якомога швидше знайти незаперечні докази, які б розкрили справжню причину ворожнечі та назвали ім'я винного.

Підказка про старий млин на березі річки, згадана в розшифрованому листі, залишалася їхньою останньою надією. Вони вирішили ризикнути та вирушити на його пошуки, незважаючи на можливу небезпеку. Професор Захарченко, відчуваючи свою провину, надав їм детальну інформацію про можливе місцезнаходження млина, використовуючи старі карти та краєзнавчі записи.

Діставшись до занедбаної будівлі, що ледь виднілася крізь зарості чагарнику, вони відчули моторошну тишу, яка панувала навколо. Старі стіни млина були вкриті тріщинами та плющем, а вікна зияли порожнечею. Атмосфера цього місця здавалася просякнутою таємницями минулого.

Обережно увійшовши всередину, вони опинилися у великому занедбаному приміщенні, де колись, ймовірно, стояв механізм млина. Підлога була вкрита товстим шаром пилу та опалого листя. Запах вогкості та гнилі важко висів у повітрі.

Вони почали ретельно обшукувати кожен куток, сподіваючись знайти хоч якісь сліди згаданої схованки. Після кількох годин безрезультатних пошуків їхня надія почала згасати.

Раптом Аліна звернула увагу на стару, майже зруйновану скриню, що стояла в одному з віддалених кутків приміщення. Вона була вкрита товстим шаром пилу та павутиною, але все ще здавалася досить міцною.

З великими зусиллями Максим відчинив скриню. Всередині вони знайшли кілька старих пожовклих документів, зв'язаних мотузкою, та невелику металеву коробку.

Серце Аліни закалатало від передчуття. Вона обережно взяла коробку до рук. Вона була важкою та холодною на дотик. З великою обережністю Максим відкрив іржаву кришку.

Всередині коробки лежала невелика, але вишукано оздоблена ікона. Її потемнілий від часу оклад був інкрустований напівдорогоцінним камінням, а лики святих, ледь помітні під шаром патини, випромінювали давню велич. Це була та сама родинна реліквія, яка стала причиною багаторічної ворожнечі.

Поряд з іконою вони знайшли ще один згорток документів. Розв'язавши мотузку, вони розгорнули пожовклі аркуші. Це були копії таємної угоди між представниками родин Соколових та Коваленків щодо спільного володіння земельною ділянкою та іконою. Угода була датована за кілька місяців до початку судового процесу та містила підписи обох сторін.

Але найважливішим виявився останній документ у згортку. Це був власноручний лист того самого свідка, Михайла Ковальського, адресований його дочці, Олені. У листі він розповідав про справжні обставини укладення таємної угоди, про підступність адвоката Лисенка, який, користуючись довірою обох родин, підробив документи та спровокував судовий процес з метою заволодіння іконою.

У листі також містилося зізнання Михайла Ковальського в тому, що він під тиском адвоката Лисенка змушений був змінити свої свідчення в суді. Він відчував величезну провину за свою зраду та просив у дочки пробачення. У кінці листа він вказував місце, де він сховав ікону, сподіваючись, що колись правда вийде назовні.

Читаючи цей лист, Аліна та Максим відчували приголомшення. Усі пазли нарешті склалися в єдину картину. Справжньою причиною ворожнечі була не земельна ділянка, а цінна реліквія – ікона. Адвокат Лисенко, керуючись жадібністю, підступно обманув обидві родини, спровокувавши судову справу та змусивши свідка зрадити.

Тепер вони знали ім'я винного – адвокат Лисенко. Але його вже давно не було серед живих. Проте, лист Михайла Ковальського та знайдена ікона були незаперечними доказами його злочину та невинності їхніх предків у розв'язанні цієї багаторічної ворожнечі.

Раптово вони почули шум автомобіля, що наближався до млина. Вони миттєво поховалися за старими мішками з-під борошна, відчуваючи, як їх охоплює тривога. Хто міг приїхати сюди? Невже їхні вороги вийшли на їхній слід?

У млин увійшли двоє знайомих їм чоловіків – ті самі, що влаштували пастку на лісовій дорозі та підпалили їхню машину. Їхні обличчя були спотворені люттю.

– Ми знали, що ви сюди прийдете, – прогарчав один із них. – Ви занадто далеко зайшли у своїх розкопках.

Стало очевидно, що їх зрадили. Хтось повідомив їхнім ворогам про їхні плани. Невже це був професор Захарченко, який, попри свої запевнення, продовжував співпрацювати з шантажистами?

Чоловіки почали обшукувати приміщення, їхні погляди нишпорили в темряві. Аліна та Максим розуміли, що вони в пастці.

Але раптом пролунав гучний свисток, і до млина увірвалися поліцейські. Виявилося, що професор Захарченко, відчуваючи свою провину, таємно повідомив правоохоронні органи про їхню зустріч та свої підозри щодо можливої небезпеки.

Чоловіків було затримано. Під час обшуку в їхньому автомобілі поліція знайшла докази їхньої причетності до шантажу та підпалу.

Знайдені в млині документи та ікона стали незаперечними доказами, які розкрили головну таємницю столітньої ворожнечі. Правда нарешті вийшла назовні, руйнуючи багаторічну брехню та знімаючи провину з їхніх предків.

Аліна та Максим стояли, тримаючись за руки, дивлячись на знайдену ікону. Вони відчували не лише полегшення, але й глибокий смуток за втраченими роками ненависті та непорозуміння. Їхнє таємне розслідування завершилося. Вони знайшли правду, але цей шлях був сповнений небезпек та зради. Тепер перед ними стояло нове завдання – розповісти цю правду своїм родинам та спробувати покласти край давній ворожнечі, яка так довго отруювала їхнє життя. Світло істини нарешті розсіяло тіні минулого, відкриваючи шлях до примирення та порозуміння. Ім'я винного було названо, а правда, викарбувана на пожовклих аркушах та сяючому металі ікони, мала нарешті звільнити їх від прокляття минулого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍