Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

при карбуванні монет цієї серії за зразок були взяті дідрахми Філіпа II. Цар Македонії в той час був союзником Атея і цілком слушно Атей самим фактом карбування монети намагається показати себе рівним Філіпу. Монети цієї серії карбувалися не пізніше 345 р. до н. е.[158].

Ситуація докорінним чином змінюється після того, як Атей близько 346 р. до н. е. закріплюється в Добруджі. Стосунки між ним і Філіпом теж зазнають змін, що знаходить відбиток у чеканці монет. Їх тепер виготовляють у Калатії, що разом з кількома іншими містами греків у Добруджі попадає під владу Атея. Змінюються і самі зображення на монетах, зокрема постать вершника, а голову Геракла на другому боці монети змінює голова Артеміди. Чеканка цих монет відбувалася в межах 347— 339 рр. до н. е.[159].

Закріплення скіфів Атея в Добруджі не могло не викликати побоювань за свою долю у місцевих мешканців, які виступали проти Атея. Скіфи опинилися у важкому становищі й були змушені звернутися за допомогою до Філіпа І Македонського, який охоче погодився її надати. Але допомога виявилася непотрібною, оскільки помер цар істріан, з якими скіфи збиралися воювати, і загроза військового зіткнення відійшла. Проте скіфи відмовилися від допомоги з боку Філіпа в досить некоректній формі. Престижу Філіпа було нанесено ще один вагомий удар — повною невдачею завершилася його спроба взяти штурмом міста греків на березі Гелеспонта — Візантій та Перінф.

Вся діяльність Філіпа була скерована в цей час на оволодіння Балканами і його зіткнення із скіфами — небезпечними конкурентами за владу в регіоні — було тільки питанням часу.

Розгром скіфів був необхідним для зміцнення становища македонян у Фракії. А це, в свою чергу, гарантувало спокійний тил у боротьбі за Північну Грецію. На карту було поставлено дуже багато. Поразка у боротьбі зі скіфами могла призвести до втрати всієї Фракії, а це, в свою чергу, робило дуже проблематичним встановлення македонського панування над Грецією.

Філіп пішов на скіфів. Свій марш до Істра він мотивував прагненням встановити на його березі свою статую. Атей пообіцяв одразу ж зруйнувати її [lust., IX, 1, 9].

Скіфи в цій війні не були зацікавлені. Їх цілком влаштовувало збереження існуючої розстановки сил у Фракії та Добруджі.

339 р. до н. е. відбулася вирішальна битва між скіфами та македонцями. В ній скіфи зазнали поразки. Атей, якому тоді було вже 90 років, загинув у бою. Переможці захопили 20000 жінок та дітей, великі гурти худоби, близько 20000 чистокровних коней [lust., ІІ, 8, 4].

Значення битви з Атеєм та перемоги Філійа важко переоцінити, хоча битва, як не дивно, пройшла майже непомітно для Македонії і Греції. Реальним свідченням війни з Атеєм можна вважати золоту обкладинку скіфського горита з «Гробниці Філіпа» у Північній Греції, що попав до македонців під час переговорів із скіфами або як трофей у битві[160].

Щоб зрозуміти значення поразки скіфів для Великої Скіфії, треба висвітлити роль самого Атея. Хто він був? Щодо цього є дві думки. За однією, Атей був головним царем Великої Скіфії і поразка скіфів під час скіфо-македонського конфлікту знесилила його державу, що займала простір степів від Задунав'я до Танаїсу. Ця поразка начебто стала однією з причин загибелі Великої Скіфії під ударами сарматів. Уявлення про Атея як царя Великої Скіфії базується головним чином на невпевненому вислові Страбона — «Атей, що воював з Філіпом... здається (Є. Ч.) панував над більшістю місцевих варварів» [VII, 3, 8]. У тому, про що з такою невпевненістю писав Страбон, не наводячи ніяких додаткових матеріалів, перестали сумніватись деякі сучасні історики та археологи. Постать відважного скіфського царя, який насмілився воювати з самим творцем Великої Македонської держави — Філіпом II — стала легендарною. З'явилася легенда про Атея, як царя всієї Великої Скіфії.

На думку інших дослідників, Атей був царем порівняно невеликого об'єднання скіфів на крайньому заході Великої Скіфії. На користь такої думки свідчить характер скіфо-македонського конфлікту. Нема підстав твердити про поширення цілковитої влади Атея від Істру до Танаїсу. Навряд чи в історії Скіфії було коли-небудь таке. Поразка Атея мала негативні наслідки лише для скіфів у Добруджі, хоча б для тих, хто займав територію між Дунаєм та Дністром. Навіть у Добруджі після поразки скіфське населення залишилось. Якась його частина увійшла до складу населення Малої Скіфії у Добруджі. У Дністро-Дунайському межиріччі скіфи жили упродовж IV ст. до н. е. Поразка Атея не підірвала і не могла підірвати могутність Великої Скіфії.

Поразкою Атея скіфо-македонський конфлікт не завершився. Він мав продовження. Як певне відлуння війни Філіпа із скіфами Атея можна розглядати похід Зопіріона, полководця Олександра Македонського, 331 р. до н. е.

Відомості про цю подію обмежені побіжною згадкою у Помпея Трога і повідомленням Макробія. Перший пише: «Зопіріон, якого Олександр залишив намісником Понту, гадаючи, що його признають ледачим, якщо він не звершить ніяких справ, зібрав 30 тис. війська й пішов війною на скіфів, але був знищений з усією армією і, таким чином, поплатився за непродуманий початок війни з безвинним народом» [Apud lust., XII, 2, 16]. Його доповнює розповідь Макробія про облогу Зопіріоном міста борисфенітів — Ольвії: «Борисфеніти, яких обклав Зопіріон, відпустили на волю рабів і дали права громадянства іноземцям, поміняли боргові зобов'язання і, таким чином, змогли витримати облогу ворога» [Macr. Sat., I, II, 33].

Здається, між цими двома фрагментами є певне протиріччя. Трог каже про «війну із скіфами», а Макробій — про облогу «міста борисфенітів». Звичайно події походу Зопіріона у Скіфію не розглядались і обмежувались лише констатацією факту, що Зопіріон пішов у Скіфію і після невдалої облоги Ольвії його військо було знищене скіфами.

Немає належних підстав для перегляду[161] традиційної думки про напрямок походу Зопіріона на Ольвію[162], а також вбачати в «місті борисфенітів» Кам'янське городище.

Дані про похід Зопіріона на Ольвію є останнім письмовим свідченням про скіфо-ольвійські контакти. Письмові та археологічні джерела (на жаль, дуже нечисленні) свідчать про наявність сталих контактів скіфських племен з фракійським світом на заході та Боспорським царством.

Незалежно від трактування особистості самого Атея та характеру об'єднання, яке він очолював, безперечною залишається та обставина, що після поразки скіфів 339 р. до н. е. Їх активність за західними рубежами Скіфії дещо обмежується. У всякому разі майже 25 років про неї нічого не відомо з джерел, хоча протягом другої половини IV ст. до н. е. археологія фіксує наявність зв'язків Скіфії з фракійським світом. Найяскравіше це помітно