Дроянда - Бити разом, Дроянда

Коли обійми трохи послабились, і хтось уже почав жартувати про чай і нові плітки, Соня зупинилась у дверях кімнати й озирнулась.

Чотири подруги. Різні. Зі своїми зламами, пристрастями, болем. Але поруч.

— Мені здається, ми всі трохи змінились, — сказала вона. — Але щось залишилось незмінним. Серце — завжди тягнеться до вас.

Дана усміхнулась і взяла її за руку.

— Тоді берімо серця з собою. Ввечері — справжній дівочий вечір.

— Без драм? — підморгнула Мія.

— З драмою. Але з любов’ю, — відповіла Аліна.

Сміх наповнив простір. І в ньому не було нічиїх тіней. Тільки світло. Їхнє власне.

Соня залишила пальто на гачку. Її руки ще трохи тремтіли, але серце билося рівніше. У вітальні вже пахло чаєм з лавандою — Мія завжди додавала щось незвичне.

На столі — печиво, улюблені чашки, теплий плед. Телефон Дани миготів — їй писав Саша, а вона, усміхнувшись, перевела погляд на Соню.

— Скажи чесно… — почала Аліна, сідаючи на підлогу, — …він хоч трохи тобі подобається?

— Він не просто подобається, — Соня опустила очі. — Він бачить мене. Не як завжди — “ти ще молода”, чи “тобі б когось свого віку”… А як людину. З глибиною.

— Із книгарнею? — Мія вклалася на плед і затягнулась подушкою. — Романтика.

— Він мріє про тишу. А я — про те, щоб у тиші мене не заглушили. І ми зійшлись.

Дана кивнула.

— Ми всі... з кимось зійшлися. Але чи з собою?

Настала тиша. Не важка, а задумлива.

І тоді Аліна підвелася.

— Пропоную наступне. Сьогодні — ми просто разом. Без телефонів. Без втеч. Зі справжніми думками. Як раніше.

Мія вже встигла вимкнути свій. Соня посміхнулась. Дана зітхнула, але кивнула.

Так починався вечір, який усе змінив.