MarVit - Назустріч долі , MarVit

Минуло ще кілька годин, і стан Данила почав поступово стабілізуватися. Температура більше не піднімалася, а монітори, що відстежували його стан, нарешті показували деяку стабільність. Лікарі з обережним оптимізмом повідомили, що нове лікування почало діяти.

Віра ледве стояла на ногах, її тіло було виснаженим, але вона не відходила від дверей реанімації. Артем бачив, що їй потрібен відпочинок, і вирішив діяти рішуче.

– Віро, ти повинна хоч трохи відпочити, – м'яко сказав він, беручи її за руку. – Данило зараз у надійних руках, а ти ледве тримаєшся на ногах.

Вона похитала головою, але в її очах вже не було тієї впертості, що раніше.

– Я не можу... Якщо щось трапиться…

– Якщо щось трапиться, тобі подзвонять. Але якщо ти зараз не відпочинеш, то просто звалишся. – Його голос був спокійним, але твердим. – Поїхали до мене. Ти приймеш душ, трохи поспиш, а потім повернешся. Обіцяю, що одразу привезу тебе назад, якщо буде потрібно.

Віра довго дивилася на нього, ніби намагалася зрозуміти, чи варто довіритися. Врешті-решт, її сили вичерпалися.

– Добре, – тихо погодилася вона.


---

Дорогою додому Віра мовчала. Вона вперше за кілька днів дозволила собі розслабитися, і повіки ставали важкими. Коли вони приїхали, Артем допоміг їй вийти з машини та провів у свою квартиру.

– Іди в душ, а я приготую щось поїсти, – сказав він, коли вона пройшла в кімнату.

Віра кивнула і зникла у ванній. Гаряча вода, що стікала її тілом, допомогла трохи розслабитися. Вперше за довгий час вона відчула, як напруга поступово залишає її.

Коли вона вийшла, закутавшись у рушник, у квартирі пахло чаєм і свіжоспеченими тостами. Артем стояв на кухні, розкладаючи їжу на стіл.

– Сідай, – сказав він, киваючи на стілець.

Віра мовчки сіла і взяла чашку чаю. Вперше за довгий час вона відчула себе в безпеці.

– Дякую тобі… – тихо промовила вона, підводячи очі до нього.

Артем усміхнувся, але в його погляді було щось більше. Щось, чого вона ще не могла до кінця зрозуміти.