Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

Сандра підняла голову, коли таксі під’їхало до будинку. Вона відчувала, як серце тріпоче в грудях після зустрічі з Дмитром. Його погляд і слова, навіть без жодних зайвих жестів, залишали в її душі певну напругу. Щось незрозуміле і притягувальне було в його присутності, і це змушувало її сумніватися у власних переконаннях.

Вона не була готова до того, щоб Дмитро став частиною її життя, навіть якщо він здавався привабливим і загадковим. Проблема полягала в іншому — вона не могла дозволити собі бути щасливою з кимось, навіть якщо це було природно. Адже в її житті вже був чоловік — Артем. Навіть якщо їхній шлюб був лише формальністю, він все одно був її "чоловіком". І навіть якщо вона не любила його, навіть якщо між ними була лише тінь, яка не дозволяла їй вільно дихати, все одно вона не могла дозволити собі порушити цей баланс.

"Я не можу цього зробити. Ні з ким. Ні з ним", — думала Сандра, намагаючись заспокоїти себе, коли двері таксі зачинилися за нею.

Вона відчула холодний вітер, коли вийшла з машини і прямувала до будинку Артема. Сьогоднішній день став для неї справжнім випробуванням, і навіть якщо вона все ще відчувала Дмитра у своїх думках, вона знала, що повертається до свого справжнього світу.

Коли Сандра відкрила двері, в квартирі було тихо. Артем зазвичай повертався пізніше, і ця ніч не була винятком. Вона зняла туфлі і повільно попрямувала до своєї кімнати, намагаючись позбутися напруження.

Як тільки вона зайшла до спальні, вона відчула, як біль у голові розсіюється. Вона зняла халат і сіла на ліжко, дозволяючи собі трохи відпочити. Повітря в кімнаті було прохолодним і свіжим. Сандра поклала руки на коліна, закрила очі і на мить забула про все навколо.

Але раптом двері до її кімнати відчинилися, і Сандра здригнулася від несподіванки.

Артем стояв у дверях, намагаючись виглядати невимушено, але його погляд був незвично серйозним. Він ніби шукав щось, розгадував її присутність. Сандра не могла зрозуміти, що саме, але в його погляді був якийсь новий акцент, якого раніше не було.

— Я не очікувала побачити тебе, — сказала вона, ледь піднявши голову, але не наважуючись дивитися йому в очі. Вона відчула, як серце трохи пришвидшило пульс. — Я думала, ти ще працюєш.

Артем стояв мовчки, не рухаючись. Потім він зробив крок вперед і, не кажучи жодного слова, сів на край ліжка поруч з нею. Він дивився на її волосся, яке вона тільки-но почала розчісувати, і на мить Сандра відчула, як його погляд був захоплений.

— Ти виглядаєш прекрасно, — сказав він тихо, і хоча це була просто комплімент, Сандра помітила, як його тон звучав не як звичний холодний і діловий голос. В ньому була якась м'якість, не властива їхнім звичним розмовам.

Сандра замовкла. Вона не знала, що йому сказати. Вона просто не могла пригадати, коли він востаннє заходив до її кімнати. Між ними завжди існувала певна дистанція, і навіть цей жест з його боку здавався чимось абсолютно новим.

— Де ти була? — запитав він, погляд його став більш пильним.

Сандра стиснула губи, намагаючись приховати емоції, які наповнювали її. Вона не була готова розповідати правду, не зараз. І навіть не знала, чи варто.

— А ти що, мене контролюєш? — запитала вона з іронією, сподіваючись відвернути його увагу від своїх думок.

Артем не відповів одразу. Він підняв брову, і Сандра відчула, як в її голосі звучала невизначеність. Він не був готовий до такого відгуку, і це була чергова деталь, яку вона відчула.

— Я просто хвилювався, — сказав він, його голос знову став більш серйозним.

Сандра не знала, як реагувати на це. Вона відчула, як її серце стискається, але швидко відвернулася, і віддала відповідь, яку сама собі вже давно приготувала.

— Була у подруги, — збрехала вона, намагаючись говорити так, щоб це звучало переконливо. Вона не була впевнена, чи він їй вірить, але це було єдине, на що вона могла розраховувати.

Артем не запитав більше, хоча Сандра відчувала, що він не зовсім вірить їй. Але він мовчав і залишився біля неї, сидячи на ліжку. Їхній погляд зустрівся, і це був той момент, коли між ними виросла ще одна стіна. І хоча вона була неготова це усвідомити, Сандра відчула, що вже не може залишатися такою, якою була.

Артем підняв руку і м’яко притулив її до себе. Сандра подивилася йому в очі, і на мить їй здалося, що він хоче щось сказати, але не знає, як.

Замість цього він просто сидів поруч, і вони мовчали. Вона намагалася не думати про Дмитра, але той був у її думках, і вона відчувала, що між ними знову виникла дистанція, яку вона вже не могла подолати.

Артем повернув погляд, і його очі були сповнені нерозгаданих питань, хоча він не запитував. І Сандра, хоч і не була готова до цього, зрозуміла: її життя змінюється, і тепер їй доведеться вирішити, що вона робитиме з усім цим.
 

Артем сидів поруч із Сандрою, його погляд м’яко ковзав по її обличчю, наче він намагався зрозуміти щось більше, ніж просто слова чи поведінка. Сандра сиділа зосереджена, її руки мимоволі грали з кінцями халата, і на її обличчі було вираження чогось, що Артем не міг розпізнати. Він відчув, як щось потягло його до неї, а думки заплуталися в голові. Йому хотілося наблизитися, поцілувати її, відчути цілу емоційну бурю, яку він сам же створював. Але чи був це дійсно його бажанням, чи просто перевірка того, що між ними могло виникнути?

Він зробив кілька кроків до неї, поки їхні обличчя не опинилися зовсім близько. Вона не відводила погляду, але її очі злегка тремтіли від нерішучості. Артем не міг не помітити цього, і, підсвідомо, на його обличчі з'явилася легка усмішка. Він не знав, чому, але це відчуття з’явилося так природно, і водночас так незрозуміло. Він наблизився ще більше і зупинився на кілька сантиметрів від її губ.

— Це що, знову перевірка? — запитала Сандра, її голос звучав із легкою іронією, але з тим же непередбачуваним настроєм, який усе ще витає між ними.

Вона засміялася, і цей звук змусив Артема злегка розслабитися, але водночас він помітив щось більше. В її очах було більше, ніж просто жарт, і він зрозумів, що вона теж відчуває ту саму тягучу напругу, що й він.