Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Бридко. Огидно. 

Ким він мене вважав? Лялькою, зітканою з його забаганок? Маріонеткою, яка покірно танцюватиме під його музику? 

Я заплющила очі. У грудях заворушилося щось важке, щось, що спало досі, сховане у найглибших куточках пам’яті. І ось воно пробуджувалося, вириваючись крізь серпанок забуття. 

Столиця. 

Я пам’ятала її фрагментами — ніби хтось вирізав із мого життя шматки полотна і залишив лише розмиті тіні. Чому? Через травму? Через лікування? Чи? Може, мене навмисне позбавили спогадів? Витерли, немов чорнильну пляму з листа, приховавши від мене найважливіше? 

Шлюбна ніч. Келих від Фредеріка.

Я згадала ранок. Холодний, мов недопита кава. Я відкрила очі, вдихнула повітря — і не відчула нічого. Жодного болю. Жодних спогадів, що мали б залишитися в тілі після того, як мене торкалися, ніби воно і не було учасником того, що мало відбутися в шлюбну ніч.

І тут, я усвідомила, що я не була з ним. Ні з ким не була.

Невже все було підлаштовано? 

Занадто досконало, занадто чисто. Наче старанно зрежисована вистава, де актори вже зняли костюми, а декорації розібрали ще до світанку. 

Або… 

Або це зі мною щось не так? Може, я сама переконую себе, що повинно бути інакше? 

Груди стисло. Дихати стало важче. Я торкнулася пальцями мішечка із грошима і не роздумуючи, кинула його до сейфа, а тоді викликала Кет.

— Спали це. І всі інші листи від нього теж. Навіть не принось мені. І повідом іншим, щоб не сміли переказувати нічого від нього. Гроші—складати в сейф мовчки.

Кет взяла аркуш, і я більше не дивилася на нього.

Я розкрила записник, бажаючи зафіксувати свої емоції, але… зупинилася. Він навіть цього не вартий.

Дівчатка, зі святом!  Сьогодні розділ вийшов особливо емоційним—маленьке нагадування, що ми не лише музи, а й творці власних історій.  І щоб зробити цей день ще приємнішим, ввечері чекатиму вас на вогник із новим розділом. Готуйте чай, ковдру та трішки часу для себе.