Лада Короп - Терпкий смак твого кохання , Лада Короп

    Рита стояла на краю парку, де золотисте листя м'яко падало на землю, створюючи барвистий килим. Вітер злегка колихав її волосся, і вона відчувала, як серце б'ється в ритмі осені. Надійка бігала навколо й гралася з листочками. Був звичайний погожий день. Рита дивилася на безхмарне небо й підставляла обличчя променям вересневого сонця. Вона не помітила, що ззаду до неї підійшов Микола. 

Він мав показний вигляд. Як завжди. У руках він тримав цукерки для Надійки. Їх розмова почалася з легких жартів і спогадів. Рита сміялася, відчуваючи, як тепло заповнює її серце. Але в повітрі вже витає щось інше — напруга, яку вона не могла не помітити. Микола поглядав на неї серйозно, його очі, зазвичай повні доброти, тепер здавалося, світилися чимось новим. 

— Маргарито, — почав він, зупинившись на мить, наче намагаючись знайти потрібні слова. 

— Є дещо, про що я хочу з тобою поговорити. Вона відчула, як в її животі з'являється легке хвилювання. 

— Що сталося, Миколо? — запитала вона, намагаючись усміхнутися, хоча в її душі вже зароджувалася тривога. 

— Я… я не можу більше це приховувати, — сказав чоловік, затискаючи в руках свій телефон, ніби тримаючи в руках все, що мав. 

— Я закоханий у тебе. І це не просто дружні почуття. Я хочу, щоб ти знала, що ти для мене більше, ніж просто друг. 

Слова, які він вимовив, пройшли крізь Риту, немов холодна хвиля. У неї не було жодного сумніву, що Земець — чудова людина, але його почуття не відгукувалися в її серці. Вона завмерла, не знаючи, як відповісти. Щоб не зробити йому боляче. 

— Миколо… — почала вона, відчуваючи, як сльози готові виступити на очах. 

— Я… я дуже ціную нашу дружбу. Ти знаєш, як багато ти для мене значиш. Але вона бачила, як його обличчя зніяковіло від невпевненості. 

— То ти не відчуваєш так само? — запитав він, його голос поставив питання, яке вона не хотіла почути. 

— Я не можу обманювати тебе, — тихо промовила Рита, намагаючись зберегти спокій, 

— У мене немає таких почуттів. Микола знизав плечима, його очі сповнилися смутком. Він посміхнувся гірко. Куточки його губ опустилися вниз. — Я розумію, вибач, — сказав він, і в його голосі звучала гіркота. 

— Просто я не міг більше мовчати. Не міг. Рита відчула, як важкий камінь впав у її серце. Вона не хотіла завдати йому болю, але водночас знала, що не може змінити свої почуття. Зараз вона була на роздоріжжі. Андрій знову увірвався у її життя. Й тепер вніс у нього хаос та розлад. 

— Можливо, з часом… — почала вона, але Микола похитав головою. 

— Не потрібно. Я просто хотів, щоб ти знала. Сподіваюся, це не зруйнує наші стосунки. Вона кивнула, але в глибині душі відчувала, що їхні відносини ніколи не будуть такими, як раніше. Микола чудова, вихована й розумна людина. Він би міг запросто знайти більш кращу кандидатуру. Без дитини та багажу не розв'язаних проблем. Але чомусь він обрав саме її. Цікаво. Дуже цікаво. Вони ще довго стояли мовчки, кожен занурений у свої думки, поки осіннє сонце не почало ховатися за горизонтом, залишаючи за собою лише тінь минулого.