Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 13. Прибиральник відчиняє двері.

Вже три дні як на дверях підвалу висів замок. Дівчинка хвилювалася все більше, адже їй дуже сподобалося в Іспанії й вона хотіла знову зустрітися з Пенелопою. Зоряна кожного ранку бігала перевіряти, але все було як раніше. Аж поки одного дня вона не зустріла старенького дідуся, який якраз зачиняв ті двері та вішав колодку на них. Це був двірник, якого Руденька неодноразово бачила у дворі. Добрий, завжди усміхнений сивий дідусь, який повільно водив мітлою туди й сюди, зосереджено про щось думаючи та не звертаючи ні на кого увагу. Дівчинка час від часу з ним розмовляла. Раніше вони теревенили про якісь незначні речі чи про дворових собак — Шарика, Рика та Того Пса. Іноді він, як і Зоряна, підгодовував їх, гладив і говорив  щось ласкаве.  

Тепер дівчинка несміливо підійшла до нього. 

— Чому ви закриваєте ці двері? — запитала вона та додала: — Вони ж раніше були завжди відкриті! 

— Хм, — дідусь пильно подивився їй в очі:

— А ти чому цікавишся? Ти що, … ем…, туди заходила? 

Дівчинка вмить знітилась. Вона відвела погляд в сторону, а потім почала з зацікавленням розглядати свої сандалії, намагаючись не підіймати очі на старого. Так, ніби не було на світі більш захопливого заняття. В цей момент в неї промайнула несподівана думка, що може вона й не мала права туди заходити й що, можливо, то була чиясь власність.

— Я ніколи нікуди не заходила й не відчиняла ніякі двері, — дивлячись чесними очима на старого, твердо промовила дівчинка. Вона тримала за спиною схрещеними пальці: — Навіть ось ці, з подертою блакитною фарбою та цікавими символами.

Дідусь у відповідь посміхнувся, мугикнув і, попрощавшись з Руденькою, пішов далі у своїх справах. Проте, двері залишив відчиненими.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍