Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 14. Пенелопа запрошує Зоряну на день народження.

На одній з їхніх майже щоденних зустрічей, Зоряна з Пенелопою розмовляли, гуляючи по алейці Ла-Рамбла (так її називала Пенелопа) і з задоволенням, час від часу облизуючись, їли морозиво «пломбір» у вафельних стаканчиках. Зоряна сміялась і активно жестикулювала однією рукою. Іншою тримала морозиво, що вже частково розтануло від спеки й капало на асфальт, й розповідала новій подрузі про своїх шкільних друзів:

— Can you imagine? (Уявляєш), —  продовжувала Руденька, — I was starting to learn to draw then. And Oksanka asked me to portray our geography teacher — an old, almost bald man in glasses with a long gray mustache (я тоді ще тільки починала вчитися малювати. І Оксанка попросила мене зобразити нашого вчителя з географії — старого, майже лисого дідуся в окулярах з довгими сивими вусами), — дівчинка знову зайшлася сміхом, ніби згадавши як це було. — It turned out to be a children's caricature, in my opinion. But the worst thing happened when Pavlo Hryhorovych took his eyes off the globe and noticed I was drawing his. He then took the sketch from me, was very offended, and for another month called me to answer to the blackboard every lesson (Вийшла дитяча карикатура, на мій погляд. Та найгірше сталося, коли Павло Григорович відірвав очі від глобуса й помітив, що я його змальовую. Він тоді забрав у мене ескіз, дуже образився і ще місяць викликав мене кожного уроку до дошки відповідати).

Дівчата розсміялися. Прохолодний вітерець обвівав їх симпатичні личка. Пенелопа показувала Зоряні на високі химерні будівлі, що траплялися на їхньому шляху, з відкритими маленькими балкончиками, поруччя яких були схожі на прозоре мереживо чорного кольору. Зоряна вертіла головою в різні сторони, намагаючись запам’ятати всі деталі, щоб можливо, в майбутньому їх намалювати. Вздовж алеї, справа та зліва розташовувалися споруди блідого молочного кольору із сірими плямами та потертостями, крізь які проглядалася цегла.

Пенелопа в черговий раз розповідала Зоряні про те, як вона чудово провела час у бабусі, яка жила на березі Середземного моря. Протягом тижня вона щодня плавала в теплій морській водичці, їла оливки та нічогісінько не робила. 

— It's just a dream to have such a grandmother (Це просто мрія, мати таку бабуню), — всміхнулася Руденька. Свою власну вона вже навіть не пам’ятала й крім батьків та неприємної тітки з її брехливими дітками, в неї родичів не було. Тож Руденька з заздрістю дивилася на подругу іспанку. Коли вони підійшли до прилавка з м’якими іграшками, Пенелопа іспанською мовою щось запитала в продавця й, після його відповіді, простягнула йому пару монет, взявши в руки симпатичне, м'яке рожеве ведмежатко. 

— It’s for my little sister. Tomorrow is her birthday (Це для моєї маленької сестрички. В неї завтра день народження), — пояснила вона. Зоряна запитала якого віку сестричка. 

— Her name is Dalia. She is 5 years old. If you want then come tomorrow to her birthday (Її звати Далія. Їй 5 років. Якщо хочеш, то приходь до неї завтра на день народження), — запросила Пенелопа Зоряну в гості на свято. 

Дівчинка спочатку зраділа, але за мить знітилася й почервоніла від сорому. Вона згадала, що в неї не було грошей на подарунок. Руденька не могла попросити в батьків. Свої ж збереження вона нещодавно витратила. Зоряна нарешті купила собі професійні швейцарські олівці для малювання, про які давно мріяла. Пенелопа відразу зрозуміла з її погляду в чому проблема та доброзичливо додала: 

— Don’t worry, just come without a gift (Не переживай, просто приходь без подарунка).

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍