Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

як подумаєш, Ганно Андріївно: які ми з тобою тепер птахи зробилися! га, Ганно Андріївно? високого польоту, чорт забирай! Стривай-но, тепер я піддам перцю отим усім охотникам подавати скарги та доноси. Ей, хто там?

Входить квартальний.

А, це ти, Іване Карповичу; а поклич-но сюди, брат, купців. Ось я їх, каналій! То скаржитися на мене! Ич, прокляте іудейське плем’я! Стривайте ж, голубчики! Колись я вас годував тільки по вуса, а тепер нагодую по самісіньку бороду. Запиши всіх, хто тільки ходив скаржитись на мене, і найголовніше отих писак, писак, що скарги їм закручували. Та оголоси всім, щоб знали: що от, мовляв, яку честь Господь послав городничому, що віддає доньку свою не те, що за якусь там просту людину, а за таку, якої ще й на світі не було, що може зробити все, все, все! Всім оголоси, щоб усі знали. Кричи всьому народові, в усі дзвони дзвони, чорт забирай! коли вже торжество, так торжество.

Квартальний виходить.

Он воно як, Ганно Андріївно, га? А як ми тепер, де будемо жити? тут чи в Пітері?

Ганна Андріївна. Натурально, в Петербурзі. Як можна тут залишатися!

Городничий. Ну, в Пітері, так і в Пітері; а воно добре б і тут. Що, адже я гадаю, що городничество тоді к бісу, га, Ганно Андріївно?

Ганна Андріївна. Натурально, ну що за городничество!

Городничий. Але ж воно, як ти гадаєш, Ганно Андріївно, тепер можна он який чин схопити, бо він же за панібрата з усіма міністрами і в дворець їздить, то таке тепер може підвищення зробити, що згодом і в генерали вилізеш. Як ти гадаєш, Ганно Андріївно: можна в генерали вилізти?

Ганна Андріївна. Ще б пак! розуміється, можна.

Городничий. А, чорти б його взяли, славно бути генералом! Кавалерію[50] повісять тобі через плече. А яку кавалерію краще, Ганно Андріївно? червону чи голубу?

Ганна Андріївна. Ну, ясно, голубу краще.

Городничий. О? бачиш, чого забажалося! Добре й червону. А чому хочеться бути генералом? а тому, що от поїдеш кудись — фельд’єгері та ад’ютанти поскакають скрізь уперед: «Коней!» І там на станціях нікому не дадуть, усі чекають: всі оті титулярні, капітани, городничі, а ти собі і в уса не дмеш. Обідаєш десь у губернатора, а там: стій, городничий! Хе, хе, хе! (Регоче, аж заливається зо сміху.) От що, канальство, приваблює!

Ганна Андріївна. Тобі все якесь грубе подобається. Ти повинен пам’ятати, що життя треба зовсім перемінити, що знайомі в тебе будуть не якийсь там суддя-собачник, з яким ти їздиш полювати зайців, чи Земляніка; навпаки, знайомі твої будуть найделікатнішого поводження: графи і всі світські… Тільки я, їй-право, боюся за тебе, ти іноді ляпнеш таке слівце, що його в порядному товаристві ніколи не почуєш.

Городничий. Ну що ж? слово ж не шкодить.

Ганна Андріївна. То добре, поки ти був городничим. А там життя зовсім інше.

Городничий. Еге ж, там, кажуть, є дві рибини: ряпушка і корюшка, такі, що тільки слинка потече, як почнеш їсти.

Ганна Андріївна. Йому все б тільки рибки! Я інакше не хочу, щоб наш дім був перший у столиці і щоб у мене в кімнаті було таке амбре[51], щоб увійти ніяк не можна було, а тільки отак, заплющивши очі. (Заплющує очі й нюхає.) Ах! як хороше!

Ява II

Ті ж і купці.

Городничий. А! здорові були, соколята!

Купці. (вклоняючись). Доброго здоров’я, батечку!

Городничий. Що, голуб’ята, як ся маєте? як іде ваш товар? Що, самоварники, аршинники, скаржитись? Архизлодії, протобестії, шахраї мирські! скаржитись? що? багато взяли! от, думають, так у тюрму його й засадять!.. Та чи знаєте ви, сім чортів і одна відьма вам у зуби, що…

Ганна Андріївна. Ох, Боже мій, які ти, Антошо, слова відпускаєш!

Городничий (незадоволено). А, не до слів тепер! А чи знаєте ви, що той самий чиновник, якому ви скаржилися, та жениться тепер на моїй дочці? Що? га? що тепер скажете? Тепер я вас… у!.. обдурюєте народ… Зробиш поставку для казни, на сто тисяч обдуриш її, гнилого сукна підсунувши, а потім пожертвуєш двадцять аршин, та ще й нагороду давай тобі за це? Та коли б знали, та тобі б… Ще й пузо вперед висуває. Він купець; його не займай; «ми, — каже, — і перед дворянами не поступимось». Так дворянин… ах ти ж, пика! дворянин наук учиться: його хоч і шмагають у школі, так за діло, щоб він знав корисне. А ти що? починаєш із шахрайства, тебе хазяїн лупить за те, що не вмієш обдурювати. Ще хлопчисько, «Отче-нашу» не знаєш, а вже недомірюєш, а як розіпре тобі пузо, та понабиваєш собі кишені, то і губу закопилив! Фу ти, яке диво! Від того, що ти шістнадцять самоварів видудлиш за день, од того й губу копилиш? Та плювати мені на твою голову і на твою пиху!

Купці. (вклоняючись). Винуваті, Антоне Антоновичу!

Городничий. Скаржитись? А хто тобі допоміг змахлювати, коли ти міст будував та написав дерева на двадцять тисяч, тоді коли його й на сто карбованців не було? Я допоміг тобі, цапина твоя борода! Ти забув це? А якби я про це десь заїкнувся, аж загурчав би до Сибіру. Що скажеш? га?

Городничий. Що, самоварники, аршинники, скаржитись?..

Один із купців. Як перед Богом, Антоне Антоновичу! Лукавий попутав. Онукам закажемо скаржитись. Вже яке хоч задоволення, тільки не гнівайся!

Городничий. Не гнівайся! Ось ти тепер валяєшся в ногах у мене. А чому? тому, що моє зверху, а якби хоч трохи твоя була взяла, так ти б мене, каналія, в багнюці б утопив та ще б і колодою зверху надавив!

Купці (кланяються в ноги). Не погуби, Антоне Антоновичу!

Городничий. «Не погуби!» Тепер: «не погуби!» а до того що? я б вас… (Махнувши рукою.) Ну, та Бог простить! годі! Я не злопам’ятний; тільки тепер дивись, бережи вуха! Я віддаю дочку не за якогось там простого дворянина. Щоб поздоровлення було… розумієш? Не те, щоб відбутись якимось баличком чи головкою цукру. Ну, іди з Богом!

Купці виходять.

Ява III

Ті ж, Амос Федорович, Артем Пилипович, потім Растаковський.

Амос Федорович (у дверях). Чи вірити чуткам, Антоне Антоновичу? яке щастя вам випало?

Артем Пилипович. Маю за честь привітати з нечуваним щастям. Я душею зрадів, коли почув. (Підходить до ручки Ганни Андріївни.) Ганно Андріївно!