Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Ах, який пасаж!

Ява XIV

Ті ж і Марія Антонівна, раптом вбігає.

Марія Антонівна. Мамочко, таточко сказав, щоб ви… (Побачивши Хлестакова навколішках, скрикує.) Ах, який пасаж!

Ганна Андріївна. Ну, що ти? чого? за чим? Що за легковажність така! Раптом ускочила, як очманіла кішка. Ну, що тут такого дивного? Ну, що тобі привиділось? Справді, ніби дитина яка трирічна. Аж ніяк, ну, ніяк не схоже, щоб їй було вісімнадцять років. Я не знаю, коли вже ти порозумнішаєш, коли поводитимеш себе, як належить вихованій дівиці, коли ти вже знатимеш, що таке хороші правила і солідність у поводженні.

Марія Антонівна (крізь сльози). Я, їй-право, мамочко, не знала.

Ганна Андріївна. У тебе завжди якийсь вітер розгулює в голові; ти береш приклад з дочок Ляпкіна-Тяпкіна. Що ти їх наслідуєш? не треба тобі наслідувати їх. Тобі є інші приклади: перед тобою мати твоя. Ось які приклади ти повинна наслідувати.

Хлестаков (хапаючи за руку доньку). Ганно Андріївно, не суперечте нашому щастю, благословіть вічну любов!

Ганна Андріївна (вражена). Так ви в неї?..

Хлестаков. Рішайте: життя чи смерть?

Ганна Андріївна. Ну, от бачиш, дурна, ну, от бачиш: через тебе, таке дрантя, гість зволив стояти навколішках; а ти вскочила, як божевільна. Ну, от, справді, варто, щоб я навмисне відмовила: ти недостойна такого щастя.

Марія Антонівна. Не буду, мамочко. Справді, більше не буду.

Ява XV

Ті ж і городничий, захекавшись.

Городничий. Ваше превосходительство! не занапастіть! не занапастіть!

Хлестаков. Що з вами?

Городничий. Там купці скаржились вашому превосходительству. Честю запевняю, що й половини нема того, що вони кажуть. Вони самі обдурюють та обмірюють народ. Унтер-офіцерша набрехала вам, ніби я її відшмагав; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе відшмагала.

Хлестаков. Та під три чорти унтер-офіцершу. Мені не до неї!

Городничий. Не вірте, не вірте! це такі брехуни… їм отака дитина не повірить. Та їх усеньке місто знає за брехунів. А щодо шахрайства насмілюсь доповісти: це такі шахраї, яких і світ не бачив.

Ганна Андріївна. А ти знаєш, яку честь нам робить Іван Олександрович? Він просить руку нашої доньки.

Городничий. Куди! куди!.. Збожеволіла, голубонько! Не прогнівайтеся, ваше превосходительство: вона трохи придуркувата, вся в свою матінку.

Хлестаков. Так, я справді прошу руки. Я закоханий.

Городничий. Не смію вірити, ваше превосходительство!

Ганна Андріївна. Та кажуть же тобі?

Хлестаков. Я не жартуючи вам кажу… Я можу від кохання з глузду з’їхати.

Городничий. Не смію вірити, недостойний такої честі.

Хлестаков. Так, як ви не погодитесь віддати руку Марії Антонівни, то я, чорт знає що ладен…

Городничий. Не можу вірити: зволите жартувати, ваше превосходительство.

Ганна Андріївна. Ой, яке дурбило! та тобі ж говорять!

Городничий. Не можу вірити.

Хлестаков. Віддайте, віддайте — я одчайдушна людина, я всього можу накоїти: якщо застрелюсь, вас під суд віддадуть.

Городничий. Ах, Боже мій! Я, їй-богу, не винуватий ні душею, ні тілом. Не прогнівайтеся! робіть так, як вашій милості завгодно! у мене, їй-богу, в голові тепер… я й сам не знаю, що робиться. Таким дурнем тепер зробився, яким ще ніколи не бував.

Ганна Андріївна. Ну, благословляй!

Хлестаков підходить з Марією Антонівною.

Городничий. Хай благословить вас Бог, а я не винуватий.

Хлестаков цілується з Марією Антонівною. Городничий дивиться на них.

Що за чорт! справді-таки! (Протирає очі.) Цілуються! Ой, батечку, цілуються! Справжній жених! (Скрикує, підскакуючи з радості.) Ой, Антон! Ой, Антон! Ой, городничий! Он воно як діло пішло!

Ява XVI

Ті ж і Йосип.

Йосип. Коні готові.

Хлестаков. А, добре… я зараз.

Городничий. Як? Зволите їхати?

Хлестаков. Так, їду.

Городничий. А коли ж той… ви ж самі зволили натякнути на… той… весілля?

Хлестаков. А це… На хвильку тільки… на один день до дядька — багатий дідуган; а завтра ж і назад.

Городничий. Не сміємо ніяк затримувати, з надією на щасливе повернення.

Хлестаков. Як же, як же, я вмить. Прощавайте, моя кохана… ні, просто не можу висловити! Прощавайте, душечко! (Цілує їй ручку.)

Городничий. А чи не треба вам чогось у дорогу; ви зволили, здається, мати потребу в грошах?

Хлестаков. О, ні, навіщо це? (Трохи подумавши.) А втім, хай так.

Городничий. Скільки вам треба?

Хлестаков. Тоді ви дали двісті, тобто не двісті, а чотириста; я не хочу використовувати вашої помилки — то, мабуть, і тепер стільки ж, щоб уже рівно було вісімсот.

Городничий. Зараз! (Виймає з гамана.) Ще як навмисне новісінькими папірцями.

Хлестаков. А, так. (Бере й розглядає асигнації.) Це добре. Це ж, кажуть, нове щастя, коли новенькими папірцями?

Городничий. Так точно.

Хлестаков. Прощавайте, Антоне Антоновичу! дуже вдячний за вашу гостинність! Щиросердо признаюсь, що ніде мене так добре не вітали! Прощавайте, Ганно Андріївно! Прощавайте, моя душечко, Маріє Антонівно!

Виходять.

За сценою:

Голос Хлестакова. Прощавайте, ангел душі моєї, Маріє Антонівно!

Голос городничого. Як же це ви? просто так на перекладних і їдете?

Голос Хлестакова. Та я звик уже. У мене голова болить від ресор.

Голос візника. Тпр…

Голос городничого. То принаймні чим-небудь застелити; хоч би килимком, чи не скажете, я звелю подати килимок?

Голос Хлестакова. Ні, навіщо? це дрібниці; а проте, мабуть, хай дадуть килимок.

Голос городничого. Гей, Явдохо! піди в комору: вийми килим та найкращий, що на блакитному тлі, персидський, швидше!

Голос візника. Тпр…

Голос городничого. А коли накажете чекати на вас?

Голос Хлестакова. Взавтра або післязавтра.

Голос Йосипа. А, це килим? давай його сюди, стели отак! тепер давай з цього боку сіна.

Голос візника. Тпр…

Голос Йосипа. От із цього боку! сюди! ще! добре. Чудесно буде! (Б’є рукою по килиму.) Тепер сідайте, ваше благородіє!

Голос Хлестакова. Прощавайте, Антоне Антоновичу!

Голос городничого. Прощавайте, ваше превосходительство!

Жіночі голоси. Прощавайте, Іване Олександровичу!

Голос Хлестакова. Прощавайте, мамочко!

Голос візника. Ей, ви, соколята!

Дзвінок дзвенить. Завіса падає.

Дія п’ята

Та сама кімната.

Ява І

Городничий, Ганна Андріївна і Марія Антонівна.

Городничий. Що, Ганно Андріївно? га? Чи думала ти що-небудь про це? отакий багатющий приз, канальство! Та одверто признайся: тобі й уві сні не ввижалося: отак з якоїсь городничихи і раптом, фу ти, канальство, з яким дияволом породичалася!

Ганна Андріївна. Зовсім ні; я давно це знала. Це тобі дивина, бо ти проста людина, ніколи не бачив порядних людей.

Городничий. Я сам, голубочко, порядна людина. Одначе,