Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Дуже добре, — осавула кілька разів склав долоні, мабуть, символізуючи таким жестом оплески. — А тепер мовчки ознайомся з уривком із цієї газети і скажи мені польською, що ти думаєш про прочитане.

Газета «Герольд королівства Польського» писала про велику художню виставку у Варшаві, де тріумфально дебютував молодий талановитий художник Тарас Шевченко. Уривок був легким і Северин так само легко розповів, як пишається жити у країні, сповненій таких чудових талантів.

— Погоджуюся, — Орест знову поскладав долоні. — Наступне завдання: переклад українською татарського письменника.

Джура із радістю впізнав добре знайомі рядки Джана Мохамеда «Про похід», яким Захар його мучив приблизно місяць. Северин переклав уривок блискуче, Орест виглядав задоволеним, після чого поцікавився, якими мовами джура ще володіє. Отримавши відповідь, провів невеличкі бесіди литовською і монгольською. Здивувався, коли почув, що джура також уміє читати кирилицею.

— У наші дні мало хто її вчить, а дарма. Лишилося останнє, — промовив осавула скарбничих. — Розв'яжи рівняння і розрахуй результат задачі. Ось перо та каламар.

Орест підсунув йому аркуш із арифметичними питаннями. Завдання були нескладними і Северин умисно розв'язав їх неправильно. Він збагнув, що відповідає занадто добре, але дуже не хотів потрапити до куреня скарбничих.

Тим часом сусід Панька сидів мовчки, не підіймаючи каптура з обличчя. На його персні вовк мав замотані лапи: курінь розвідки. Здається, його звали Мирон Данилишин, і, на відміну від інших осавул, він не назвався і не привітався.

— Назви чотири наймогутніші роди Великої держави Литовської, — наказав розвідник без вступного слова.

— Е-е-е... Радзивіли, Ягеллони... — Северин копирсався у пам'яті, де потопали уривки відомостей про великі роди литовські. — Е-е-е... Євнутовичі. І Сангушки.

— Відповідь неправильна. Назви повне ім'я та титул нинішнього кримського хана.

— Селім-Ґерей Четвертий, Великий падишах престолу Криму та Великого Юрту, усіх татар, ногаїв, татів, тавгачів та гірських черкесів, — здається, він щось таки пропустив.

— Відповідь неправильна. — здавалося, що Данилишину подобалося промовляти цю фразу. — Яка держава прагне вступити до Двоморського союзу? Чому?

— Наскільки мені відомо, мова йде про Об'єднане князівство Валахії, Молдови і Трансильванії, через загрозу з боку Османської імперії, — бадьоро заторохтів Северин, бо нарешті знав відповідь. — У разу вступу до Двоморського Союзу князівство зможе розраховувати на військову підтримку одразу чотирьох держав: Українського Гетьманату, Кримського ханства, Польського королівства та Великої держави Литовської, що є вагомою допомогою супроти імперії Османів.

Відповідь влаштувала осавулу і той перейшов до нового питання.

— Із ким зараз воює Смарагдова Орда?

— З Китайською імперією.

Лишень джурі здалося, що він почав гарно відповідати, як пролунало:

— Назви імена делегатів Волині у нинішньому складі Червоної Ради.

Северин похитав головою, навіть не намагаючись відповісти на те, чого не знав.

— Назви будь-кого із нинішнього складу Червоної ради.

— Верховний архієпископ Києво-Галицький Йосип?

— Ти питаєшся чи відповідаєш?

Юнак політикою не цікавився, ані зовнішньою, ані внутрішньою, та й Захар про неї розповідав мало — лишень про історію, а не про сучасність, — і тепер Северин почувався наче посеред нічного лабіринту без смолоскипа.

— Ім'я будь-кого із Чорної ради?

Він тільки похитав головою.

— Господи... По скільки делегатів у кожній з Рад? Це хоча б знаєш?

— Тридцять три у Червоній і три сотні у Чорній, — Северина зачепив такий тон, але він не показав цього.

— Як звали першого гетьмана нашої держави? — Мирон, певно, вирішив над ним познущатися.

— Богдан Хмельницький.

— А другого?

— Тимофій Хмельницький.

— Вільний, — осавула махнув рукою убік, немов проганяючи набридливу комаху.

Северин стримався, аби не перекинути ногою стільця, та пішов далі, почуваючись цілковитим дурнем. Усередині клекотала лють. Отак відверто знущатися та виставляти його йолопом! Хіба це гідна осавули поведінка?

Настрій трохи поліпшив Корній Колодій, осавула вартових, наймолодший серед Ради, який мав страшенно знуджений вигляд. Навіть не спитавшись імені Северина, Корній наказав зарядити піштоля та поцілити у підкинуту монету. Що-що, а Северин це вмів не гірше за переклади.

Бах! Після підстреленого шеляга Корній похвалив його і спитав:

— Яким полком найбільше з учителем мандрував?

Северин тільки-но набрав повітря для розповіді про їхні подорожі Наддніпрянщиною, як осавула махнув рукою.

— А, байдуже. Ти все одно до мене потрапиш. Усі новачки і невдахи потрапляють до мене. Йди собі далі.

Корній щедро приклався до фляжки, і Северин укотре подумав, що уявляв Раду Сімох геть не такою.

Наступну зустріч він чекав найбільше. Єдина жінка серед Ради, осавула потойбічників Віра Забіла, попри спеку була вбрана у повний лицарський стрій. Вона сиділа, обійнявши коліна, неподалік стовбура у тіні дуба Мамая — невисока жінка із довгим сивим волоссям та жвавим поглядом на маленькому обличчі, порізаному сіткою незліченних зморшок.

— Привіт-привіт, Северине.

— Вітаю вас.

— Сідай поруч.

Вона порізала вказівний палець лівої руки срібним ножем. На правому вказівному майнув перстень, вовк із двома хвостами.

— Будь ласка, зупини кровотечу, — сказала Віра, простягнувши руку.

Захар навчав його так само.

«Це одне з головних та найпростіших замовлянь — закляття, що згортає кров. Перед тим, як починати, переконайся, що рана чиста. Сфокусуй на ній погляд. Затим проголошується словесна формула. Жест допомагає, проте для дрібних поранень на кшталт порізу не потрібен. Головне — наказ словами. Коли наберешся досвіду, зможеш віддавати наказ подумки, а не вголос. Зупинити втрату крові часто достатньо, аби врятувати життя на полі бою. Завжди допомагає при незначних пораненнях та у скрутному становищі. Інколи — я наголошую на слові «інколи», Северине, — може зупинити внутрішні кровотечі, але часто не спрацьовує, бо потрібен погляд на поранення, самого тільки жесту не досить. Замовляння не зшиває органи, не зрощує кістки, не відрощує кінцівок, не повертає зі світу мертвих та не робить все, що ти міг почути у кобзарських думах