Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

«Ти вже знайшов його?» — запитала Кіра.

— Ні, — сказав Аві. «Допомогло б, якби ти замовкла».

Кіра стиснула руки в кулаки. Вона не могла пригадати, щоб коли-небудь хотіла вдарити когось так сильно, як зараз вона хотіла вдарити Аві. Це була не холодна простота того, як вона знала, що зламає зап’ястя адміралу Расселу. Їй хотілося вдарити його прямо в обличчя, відчути хрускіт хрящів об її кісточки, коли зламається ніс. Магі не стало, він мав бути його другом, а все, що Аві робив, це глузував.

Сіра кімната була надто холодною. Кіра сумувала за небом.

«Дайте мені інший сценарій», — зажадала вона. «Щось, що ти побудував для мого брата».

«Можливо, я створю їх для себе», — сказав Аві.

«Думаєте, я не впораюся? Я така ж хороша, як і він. Я буду битися з твоїми монстрами. Покажи мені його».

«Добре».

Простір розчинився. Кіра озирнулася навколо, а потім угору, на небо, яке знову з’явилося.

Вона стояла в напівкруглому дворі. За нею була будівля з сліпуче білого каменю, яка сягала високо в небо. На верхніх рівнях камінь поступався місцем склу, яке сяяло на сонці. Біля стіни був встановлений фонтан, вода вирувала й хлюпала над басейном. Вздовж його країв були витягнуті в’юнкі рослини, і вода стікала на темно-зелене листя, залишаючи мокрий блиск.

Більше рослин розташувалися на решті подвір’я на грядках, які повторювали вигнуті форми півкола. Всі вони ніби розцвіли. Кіра не побачила жодної, які вона бачила в Агріколі — нічого корисного, нічого їстівного. Просто квіти, майже більше кольорів, ніж вона уявляла, що існує у світі: білий, кремовий, червоний, рожевий, синій, жовтий і буйний фіолетовий. Дрібні крилаті безхребетні рухалися бміж квітами, видаючи тихі дзижчачі звуки.

Подвір’я було на краю скелі. Різьблена балюстрада позначала його край, а за нею світ падав вниз. Кіра підійшов до краю й подивилася.

Унизу гніздилися птахи. Кіра знала, що таке птахи, з Дитячої кімнати, з розповідей Урси, з назв кадетських груп. Птахи звили гнізда в ущелинах, де стелилася тьмяна зелень, що вперто трималася за камінь. Далеко внизу, біля підніжжя скелі, стояло білокам’яне місто. Вулицями рухалися крихітні людські постаті. Кіра подумала, що якщо дивитися досить довго, вона зможе побачити дах, де кілька хвилин тому вбивала монстрів.

«Що це?» сказала вона.

«Щось, що я зробив для Магнуса», — сказав Аві. «Ти запитувала».

Кіра подивилася на небо. Їй довелося прикрити очі від світла рукою. Ніщо не наближалося на неї з сяючого простору. «Де вороги?»

«Я думаю, ми ще не дійшли до них».

Кіра нічого не сказала.

«Дай мені знати, коли для тебе все це стане надто безглуздим», — сказав Аві, але Кіра виявила, що може ігнорувати його.

Через деякий час, надивившись зі схилу скелі на місто внизу, вона пішла до фонтану. Коли вона опустила руки у воду, прохолода відчувалася справжньою. Запахи квітів змішувалися в повітрі, створюючи хаотичний аромат. Це було трохи схоже на Агріколь, але в Агріколі не було неба.

Кіра витягла руки з фонтану й сіла. Краплі води стікали з її пальців. На краю чаші був темно-зелений листок, з кінчика якого рівномірно капала вода. Кіра поклала під нього руку.

Світло повільно змінювалося. Сонце спускалося з неба. Частина квітів закрилася. Кіра почула звуки, які вона не могла зрозуміти, що лунали зі схилу скелі, доки вона не зрозуміла, що це птахи, які перекликаються один з одним. Вона залишилася на місці, дивлячись, як вода булькає й хлюпає в кам’яній ємності, капає крізь зелене листя й тоне в землю.

Зрештою голос у її вусі сказав: «Я знайшов його».

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

СТРАЙК

Сад на схилі скелі замерехтів і знову розчинився в полісталевій коробці агоге. Кіра підвелася на ноги. Через секунду зайшов Аві. Його обличчя було безглуздим. Його неслухняне руде волосся було сплутане ще більше, ніж раніше, ніби він порухав його руками.

“Де?” — сказала Кіра, знімаючи навушник.

«Почекай», — сказав Аві. Він ще раз перевірив, чи двері зачинені, а потім зробив жест однією рукою. Агоге матеріалізував елементи керування з нічого.

Кіра злякалася. «Як…»

«У всіх системників це є», — сказав Аві. «Ніхто не говорить вам, як ним користуватися. Вам не призначено розуміти, що відбувається, ви просто боретеся. Я отримав шість чорних міток, коли вони зрозуміли, що я роблю. Потім мене закинули в Систему, де спеціально заборонили працювати над чимось цікавим. Мені пощастило».

«Для чого ви його використовували?»

«Обман», — сказав Аві. «Супервайзери Дрилла, які перевіряли канали, бачили, як я бігаю на сьомому рівні. А я використав цей час, щоб спробувати щось побудувати. Не виглядай такою обуреною. Той факт, що я дійсно розумію агоге, допоміг мені знайти твого дорогоцінного брата. Ось». Говорячи, його руки рухалися по панелях керування; тепер він дав їй тонку посмішку. «Конфіденційність. Якщо хтось подивиться, вони побачать, як ви виконуєте вправи, поки я роблю нотатки».

«Чудово. А де Магі?»

Замість відповіді Аві сказав: «Чи знаєте ви, що все це засноване на технології маджо?» Те ж саме, що хаки для стрибків або розмірна пастка навколо виходів з ангару. Кожного разу, коли ви потрапляєте в такий тонко налаштований вигин реальності, на серйозні речі в тіньовому просторі, ви працюєте з технологіями маджо. Вони знають про це більше, ніж ми. Або коли-небудь знали, ймовірно, враховуючи, що ми не спілкуємося з ними, а командування ненавидить розваги».

— Мабуть, ви ними захоплюєтеся, — сказав Кіра.

Руки Аві зупинилися на елементах керування. «Вони вбили наш світ».

Кіра не очікувала, що він це скаже.

Вона не очікувала, що він явно матиме це на увазі.

«Ну і?» — спромоглася вона через мить. «Я думала, ти сказав, що знайшов його».

«Ось», — сказав Аві. «Можеш подивитися».

Одна стіна агоге затуманилася. Поверхня замінилася зображенням брата Кіри в натуральну величину з широкими плечима та світлим волоссям. КОЙОТ/МАГНУС завис напис у повітрі над його головою. Блоки тексту спалахували, з’являючись і зникаючи надто швидко, щоб Кіра могла їх прочитати, коли Аві примружував очі й робив на них швидкі жести.

Кіра проігнорувала їх. Вона кілька днів не бачила Магі. Примарний образ дивився крізь неї, а не на неї, але мав його легку сутулість, його вираз нескінченно нейтрального терпіння. Невже його очі завжди виглядали такими пустими?

«Це його командний файл?» запиталала вона.

«Звичайно».

Кіра не повинна була це бачити. Принаймні вона нічого не читала. Аві читав. Він читав дуже швидко, якщо швидкість, з якою рамки тексту з’являлися та холоднокровно відкидалися, щось означала.

«Ось, — нарешті сказав Аві. Білий текст із написом Ферокс (REF) ширяв у повітрі поруч з ім’ям Магнуса. «Призначений на Ферокс. Відмова від призначення. Звільнений від служби. Вийшов з вокзалу два дні тому».

— Ні, — сказала Кіра.