Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 9

Волосся спадало хвилями по спині. Короткий комбінезон, підбори, шкіряна куртка та сумка через плече. Мінімум макіяжу та рожеві вуста. Це весь був мій прикид на вечір.

Сьогодні в клубі було ще більше людей, ніж минулі рази. Я ледве пройшла серед молоді, щоб дібратися до бару. Шукала поглядом Оллі або Джері, а наткнулася лише на погляд якогось чоловіка, який підняв бокал із пивом та кивнув. Ну що ж, досить мило розпочався вечір. Запитала в незнайомого бармена про Джері, той лише щось пробурмотів та швиденько зник із поля зору. Коли трапилася нагода, запитала в іншого бармена, реакція аналогічна. Ніхто навіть не сказав, куди й Оллі зник. Досить дивна ситуація та реакція людей.

Замовила коктейль «Маргарита» й присіла за вільний столик, один єдиний, який змогла побачити та вчасно добігти на підборах. Сьогодні коктейль зовсім не пився й настрій був паршивим. Коли поряд пробігла дівчинка офіціантка, я перепросила в неї та задала ті самі питання, що й іншим працівникам клубу, і знову мовчання. Та дідько, що за фігня? Помітила, як деякі бармени пропонували відвідувачам клубу таблетки. Вони були білого кольору й нагадувала екстазі, або це просто моя уява. Склала руки на грудях й спостерігала за діями людей. Ніби нічого примітного, але цікавість роз’їдала мене. Ох, Міро, Міро, уляпаєшся в якусь фігню, хто тобі потім допоможе? Мені стало сумно. І варто було встати з місця, як відчула легке запаморочення. Все ж таки «Маргарита» в голову так трішки дала. Попрямувала до виходу, утім, почувши, як заграла знайома музика, зупинилася. Прислухалася. Це ж 2Scratch — Frozen! Ну що ж, хоча б потанцюю під класну музику.

Мої рухи були трішки незграбними від випитого коктейлю, але коли я все ж таки піймала такт, то просто насолоджувались музикою. Повороти стегнами, легкі нахили тілом та гра з волоссям. Вперше за цей проміжок часу я відчула себе вільною, а саме вільною від думок та хвилювань. Музика заспокоювала мене, вона поринала в думки та керувала моїм тілом, так неспішно та заспокійливо.

Однак подальші події розвивалися не в мою користь із блискавичною швидкістю. Варто було одному чоловічку сильно ляснути мене по сідницях, як я відразу відреагувала та вдарила того нахабу ногою в пах. Він скривився й скрутився навпіл. Потім на мене налетіла якась дівка з кулаками та почала верещати. Пропустивши від неї удар та відчувши смак крові на вустах, з усієї сили вдарила цю божевільну головою. Правда, від цього удару сама ледве втрималась на ногах. Дівка впала на підлогу. Люди озирнулися, і деякі навіть перестали танцювати. Я сама не зрозуміла, як чиїсь руки міцно обхопили мене за талію та потягнули на вулицю. Почала кричати та вириватися, але коли мене врешті-решт закинули на плече, то лише побачила чиїсь сідниці. Почала бити по спині, але без результату. Піднявши голову, побачила, що ми виходили на вулицю. Опинившись на землі, прибрала волосся з обличчя та поглянула на свого викрадача.

— Ти? — крикнула та, піднявши руку, миттєво завдала сильного ляща по чоловічій щоці.

Даніель

 

Те, що в клубі продають травку, екстазі та інші наркотичні речовини, знали всі, однак ніхто нічого із цим не робив. Всім було зручно закривати на це очі, навіть я перший рік на службі удавав, що нічого не знаю і не бачу. Коли якісь прокурені наркомани пограбували, а потім вбили мого наставника, який витягнув мене, сироту, з вулиці, я став реагувати на таке «закривання очей». Варто трагедії статися, як ти потім починаєш мислити й думати зовсім по-іншому.

Я пережив такі почуття. Вперше від ненависті натиснув на курок і зробив один постріл. Я не став типовим поліцейським, починаючи зі зовнішності, тату на шиї, закінчуючи характером. Мені було начхати на думку інших людей, тим більше на думки колег. Єдина людина, до якої я прислуховувався, після виходу на пенсію процитував слова Нікколо Макіавеллі: «Хорошими справами можна накликати на себе ненависть, так само як і лихими».

— Надіюсь, Даніелю, що із часом ти все зрозумієш!

Це його останні слова, які я чув від нього. Я деякий час не розумів сенс його слів, доки в моє життя стрімко не увірвалася одна жінка. Ніколи не думав, що її поява все змінить. Я хотів їй допомогти, але мої хороші наміри накликали ненависть інших. Зокрема ненависть мого керівництва!

 

Прийшовши в клуб, знайшов знайомих друзів і поспішив до бару. Помітивши гарненьку офіціантку, замовив пиво та, між іншим, запитав, де Джері.

— Красеню, ти вже не перший питаєш про Джері, — нахилившись до мене через стійку, промовила дівчина. — Вона вже всіх дістала. Всіх випитувала про Джері та Оллі. Вони не вийшли на свою зміну.

Я нахмурився.

— Хто саме запитував?

Дівчина підморгнула.

— Повернися та поглянь. Майже біля виходу танцює дівчина в шкіряній куртці та короткому комбінезоні. Це вона цікавилася.

Я перевів погляд туди, куди показала бармен, і... та невже? Спостерігаючи за Авраменко, на декілька хвилин зосередився лише на її рухах. І окрім неї, мене вже нічого не цікавило. Помітивши, що до Мирослави підкотив якийсь п’яний тип, напружився та поспішив пробратися через натовп. Подальші дії розвивалися так швидко, що ледве встиг відтягти дівчину. Коли почала пручатися, схопив її і, закинувши на плече, вийшов на вулицю. Дівчина щось кричала, вдаряла кулачками по спині, і врешті-решт, коли поставив її на ноги, вона прибрала волосся з обличчя, крикнула «Ти!» й зацідила мені по пиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍