Анна Пахомова - Будеш мені нареченою, Анна Пахомова

- Ми обоє знаємо, що це не так. І без цього все, що відбувається, починає здаватися занадто реальним. Насамперед ти хірург, і жодна жінка не зможе конкурувати з твоєю кар'єрою. Я - мама Арсена, і я не повинна йти на поводу у своїх емоцій. Я повинна вчинити правильно. І думати про нього. 

Я не збиралася бути настільки відвертою з Тимуром, але це необхідно було сказати вголос. У його погляді я не змогла прочитати, як він відреагував на мої слова. Я не розуміла, чи справді він вважав, що нам достатньо буде однієї пристрасті і що після нетривалого роману ми зможемо повернутися до колишнього життя. Я прекрасно усвідомлювала, що можу закохатися в Тимура, а отже, я не повинна опинитися в його ліжку, інакше це все тільки ускладнить.

У моїх словах крилася правда, і це було однією очевидною причиною, через яку Тимур не схотів давати нових обіцянок. Він і сам й гадки не мав, чи зможе бути відданим одній жінці - більше кількох місяців. Я читала це в його очах. 

Але я була не з тих жінок, що згодні на напівзаходи. Я обережна не без причини. Просто в середиеі  мене сидить той чортів страх, пояснення якому я не можу знайти. Я боюсь, що мене образать. І водночас - сама лечу на полумя, мов той метелик. 

І хоча я не сказала цього вголос, Тимур напевно здогадався, що чоловік зраджував мені, доки був одружений. 

- Я розумію. Але між нами щось є. Невже ти станеш це заперечувати? - Він пильно подивився на мене, але я лише знизала плечима. - Це не відповідь. Мені здавалося, того вечора, коли ми поцілувалися, між нами щось спалахнуло. Чи це відчув тільки я один?

- Між нами справді щось є, але я не хочу знову опинитися в дурнях. Минулого разу, коли я думала, що почуття реальні, мені зробили дуже боляче. А зараз я знаю, що все не по-справжньому. Я знаю, що ці заручини затівалися заради того, щоб ти отримав свою посаду, а в мене з'явився перепочинок, щоб зрозуміти, що робити далі. Але сьогоднішній вечір занадто реальний. І каблучка... Таку каблучку не дарують фальшивій нареченій.

Він узяв мене за підборіддя і подивився мені в очі. У моєму погляді він прочитав і сумнів, і страх, і йому було це зрозуміло. 

- Якщо я скажу, що це буде лише тимчасовий роман, тобі стане легше? Ми збрешемо самі собі, якщо скажемо, що не збираємося спати разом.

- Можливо. Я не хочу нічого ускладнювати, просто в мене, здається, начисто відсутнє почуття самозбереження, коли мова заходить про чоловіків. Я справді думала, що якщо вже ти мій друг, у нас не буде сексу.

- Серйозно? - розчаровано запитав він. - Що мені зробити, щоб у нас усе вийшло? Розірвати ці фальшиві заручини? Переспати з тобою? Або, навпаки, не робити цього? Я не знаю...

- І я не знаю, Тимуре. Шкода, що ми не можемо хоч одним оком зазирнути в майбутнє.

- Мені здається, варто повернутися до моєї пропозиції і подивитися, що з цього вийде. 

- Може, нам час повернутися до гостей?

- Я підозрюю, вони без нас не дуже нудьгують.

Він почув повільну мелодію, що лунала з саду, і притягнув мене до себе. Я обвила руками його талію і пригорнулася до нього, а Тимур міцно обійняв мене за плечі, погойдуючись у такт музиці.

Я знала, що їм час іти з кімнати Тимура, але тут, далеко від усіх, я почувалася захищеною. Мені здавалося, що я знайшла людину, якій можу довіряти. Можливо, виною тому була сангрія, яку я випила за вечерею, або той факт, що він одягнув на мій палець каблучку, яка була сімейною реліквією. Я дала собі слово: я більше ніколи не стану вразливою.