Anna Alice - Крок до кінця зими , Anna Alice

— Ти мене уникаєш, — повільно, з розставлянням каже Уляна, яка спускається сходами та нависає наді мною похмурою тінню.

— Ні.

— Це не запитання.

Я уткнувшись в екран телефону, натужно затискаю клавіші керування з такою напускною серйозністю і зосередженістю, ніби від проходження рівня в примітивній мобільній грі залежить існування моє, і заодно існування всього живого, що населяє земну кулю.

— Я зараз через тебе ранг зіллю, цинічна душнила, — відмахуюся я, зображуючи крайній ступінь обурення, щоб приховати внутрішнє збентеження.

— Мені наплювати, — хмикає вона, оцінивши точність даного їй прізвиська.

— Я знаю. Йди, — я подаюсь трохи вперед, як зазвичай роблю, коли противник виявляється сильнішим, ніж думала.

— Не піду. Я тут подумала…

— Не сильно перенапружилася?

— Ханно, що ти робиш у суботу?

— Пишу книгу, яка зробить мене багатою та знаменитою, — тримаючись з останніх сил, трактую я, вдаючи, ніби мені все кришталево байдуже, і підіймаю погляд.

Тільки зараз я помічаю, що в неї розбита губа.

— Навіщо ти це зробила?

— Про що ти говориш?

— Ти знаєш про що, — я уважно спостерігаю за тим, як змінюється вираз її обличчя.

Очі Уляни зверхньо сяють блискавками гніву за склом окулярів.

— Дай вгадаю, це не моя справа?

— Покидьок лише вигріб по заслугах, — відрізає вона.

— Тебе могли виключити за це.

— Ти мене чула?

Я закусую губу й опускаю очі на погаслий екран телефона.

— Забий, — видихає Уляна. — Ходімо поїмо піци?