Джонатан Франзен - Свобода

байдужість і за цей успіх була винагороджена, успішно вийшовши заміж за Волтера, щедрість якого вона не цінила, поки Рей не помер і вона знову не зіштовхнулася, ніби зі страшним сном, з матеріальними проблемами у родині батьків. Емерсони, як нерідко казав їй Волтер, вели «економіку нестачі». Оскільки він мав це на увазі метафорично (тобто емоційно), іноді вона розуміла, що він мав рацію, але оскільки вона не була схожа на своїх рідних і не брала участі у змаганнях за ресурси, вона лише через багато років зрозуміла, що завжди потаєне, але завжди недосяжне багатство батьків Рея — штучність нестачі — лежало в основі всіх проблем її родини. Вона ніколи не цінувала цього, аж доки не змусила Джойс, після похорону Рея, розповісти історію про маєток родини Емерсонів у Нью-Джерсі і доки Джойс не розказала їй про своє теперішнє скрутне становище.

Ситуація була така: як вдова Рея, Джойс тепер володіла заміським маєтком, який Рей успадкував після смерті Огасти шість років тому. Рей лише посміхався і не зважав на благання сестер Петті, Ебіґейл та Вероніки «розібратися з цим» (тобто продати будинок та віддати кожній її частину грошей), але зараз, коли він помер, Джойс опинилася під щоденним тиском із боку молодших дочок, а Джойс такий тиск витримувати не могла. Та все ж таки, на жаль, вона мала ті самі причини, що і Рей, аби не бути в змозі «розібратися» з маєтком, окрім такої прихильності до маєтку, яку мав Рей. Якщо вона виставить будинок на продаж, два брати Рея, можливо, претендуватимуть на немалу частину отриманих від продажу грошей. Тим більше, у старому кам’яному домі зараз жив брат Петті, Едгар, його дружина, Галина, і їхні майже четверо дітей (на четвертого вони якраз чекали); а сам дім був пошкоджений нескінченними спробами Едгара самостійно відремонтувати його: зважаючи на те, що Едгар не мав ані роботи, ані заощаджень, аби прогодувати немалу родину, його спроби обмежилися тим, що він лише порозламував старе. Також Едгар та Галина погрожували, що коли Джойс виселить їх із будинку, вони поїдуть на Західний берег ріки Йордан в Ізраїлі, забравши із собою єдиних онуків Джойс, і житимуть за рахунок благодійного фонду з юридичною адресою в Маямі, агресивний сіонізм якого змушував Джойс почуватися дуже незручно.

Авжеж, Джойс добровільно потрапила у цей кошмар. Як розумну дівчинку, її завжди приваблювали походження Рея, достаток та соціальний ідеалізм його родини. Вона не мала жодного уявлення про те, куди вв’язувалася, яку ціну заплатить за це, про десятки років огидної ексцентричності та дитячих змагань за гроші, про владність і неввічливість Огаста. Єврейська дівчина з Брукліна, вона згодом подорожувала на кошти Емерсонів до Єгипту, Тибету та Мачу-Пікчу, вечеряла з Дагом Хаммаршельдом[172] та Адамом Клейтоном Пауелом. Як і багато з тих, хто стає політиками, Джойс не була цілісною людиною, навіть менш цілісною, ніж Петті. Їй потрібно було почуватися надзвичайною, і вона відчувала себе такою, ставши однією з Емерсонів; а коли народилися діти, їй потрібно було відчувати, що вони також надзвичайні, і таким чином заповнити порожнечу всередині. Звідси і виник той рефрен, що Петті найчастіше чула у дитинстві: «Наша родина не така, як інші». Інші родини страхують майно, але татко не вірить у страхування. В інших родинах діти працюють після школи, а ви краще дослідіть свої надзвичайні таланти, щоб досягти своїх мрій. Іншим родинам доводиться непокоїтись через гроші для непередбачених випадків, але завдяки грошам вашого дідуся ми можемо не турбуватися про це. Інші люди повинні бути реалістами, будувати кар’єри та заощаджувати на майбутнє, а ви завжди матимете золоту жилу, навіть незважаючи на благодійну діяльність вашого дідуся.

Джойс роками говорила це своїм дітям, дозволила цим ідеям спотворити їм життя і зараз почувалася, як вона зізналася Петті тремтячим голосом, «знесиленою» і «трохи винною» через вимоги Ебіґейл та Вероніки продати маєток. Раніше вона проявляла своє почуття провини нерегулярними, але значними сумами грошей, які вона давала своїм дочкам, і в тому, що не осуджувала їхні вчинки — наприклад, коли Ебіґейл поквапилася до лікарні того вечора, коли Огаст помирав, і в останню хвилину витягнула з нього чек на десять тисяч доларів (Петті дізналася про це від Галини та Едгара, які вважали це абсолютно неправильним вчинком, але їй здавалося, що вони більше засмутилися через те, що самі не додумалися до такого), але зараз Петті трохи тішило таке несподіване почуття провини матері до власних дітей, та ще й визнане серед білого дня: адже раніше воно проявлялося лише в її ліберальному політичному житті.

— Я не знаю, що ми з батьком зробили не так, — зізналася вона. — Напевно, ми щось таки накоїли. Адже троє з наших чотирьох дітей не зовсім у змозі... не в змозі, ну... жити на свої кошти. Думаю, я — ох, не знаю. Але якщо Ебіґейл ще раз попросить мене продати дідусевий будинок... Але, думаю, напевно, у деякому сенсі я на, це заслуговую. Гадаю, у деякому сенсі я винна.

— Ти лише повинна зупинити її, — сказала Петті. — Ти маєш право не давати їй знущатися із себе.

— Чого я не розумію, так це того, як ти могла стати такою інакшою, такою незалежною, — зітхнула Джойс. — Здається, ти зовсім не маєш такого роду проблем. Тобто я розумію, що певні проблеми в тебе є. Але ти здаєшся... певним чином сильнішою.

Без перебільшень, це був один із десяти найприємніших моментів у житті Петті.

— Волтер чудово заробляв, — зазначила вона. — Він був мені чудовим чоловіком. Це допомагало.

— А твої діти? Вони...

— Вони такі ж, як Волтер. Уміють працювати. А Джоуї майже найбільш незалежний хлопець у Північній Америці. Може, це в нього від мене.

— Я б хотіла частіше бачити Джоуї, — зізналася Джойс. — Сподіваюся... тепер, коли все змінилося... коли ми... — Вона дивно, різко й цілком свідомо розсміялася. — Тепер, коли ми пробачили одна одну, я сподіваюся більше про нього дізнатися.

— Впевнена, він також цього хоче. Він цікавиться своїм єврейським походженням.

— О, не впевнена, що я та людина, з ким треба про це говорити. Краще йому поспілкуватися з Едгаром. — І вона знову дивно засміялася.

Насправді Едгар не став відчувати себе більше євреєм, принаймні в повному розумінні цього слова — йому були властиві лише найбільш пасивні прояви. На початку дев’яностих років він зробив те, що,