Волтер Айзексон - Стів Джобс

розібрали всі молекулярні дані, оцінили підґрунтя кожної з потенційних терапій і визначилися, які аналізи їм потрібно зробити, щоби зрозуміти, з якої з них краще почати.

Один із лікарів висловив сподівання, що скоро такий рак, як і інші подібні до нього, вважатимуться хронічною хворобою, яка підлягає лікуванню і яку можна приборкати й тримати під контролем, поки пацієнт не вмре від чогось іншого.

— Я стану або одним із першим, хто обжене такий рак, або ж останнім, хто від нього помре, — сказав мені Джобс одразу після однієї зустрічі з лікарями, — або серед перших, хто добереться до берега, або ж останнім із тих, хто затоне.

Відвідувачі

Коли в 2011-му оголосили про його лікарняну відпустку, ситуація виглядала настільки зловісною, що Ліза Бреннен-Джобс знову зв’язалася з ним після приблизно року мовчання й замовила квитки на літак із Нью-Йорка на наступний тиждень. Її стосунки з батьком вибудовувалися на образі — шар за шаром. Зрозуміло, що їй завдало чимало болю те, що він покинув її на перших десять років її життя. Що ще гірше, вона успадкувала трохи його уїдливості та, як йому здавалося, трохи невдоволеності від своєї матері.

— Я казав їй багато разів, що шкодую за тим, що не був кращим татом для неї, коли їй було п’ять, але зараз їй краще відпустити цю образу, замість того щоби гніватися на мене решту життя, — пригадував Джобс якраз перед тим, як Ліза приїхала.

Відвідини минули добре. Джобс уже почувався трохи краще і був у настрої до того, щоби відбудовувати мости й виявляти свою прихильність до тих, хто його оточував. Лізі було тридцять два роки, й вона мала серйозні стосунки з чоловіком чи не вперше в своєму житті. Її коханий був починаючим молодим кінорежисером із Каліфорнії, і Джобс зайшов аж настільки далеко, що запропонував їй повернутися назад до Пало-Альто, якщо вони одружаться.

— Дивися, я не знаю, скільки ще протягну, — сказав він їй. — Лікарі не можуть мені сказати насправді. Якщо ти хочеш частіше зі мною бачитися, тобі потрібно буде переїхати сюди. Чому б тобі не подумати над цим?

Навіть попри те, що Ліза не переїхала на захід, Джобс тішився з того, як минуло їхнє примирення.

— Я не був упевнений, що хотів, щоби Ліза провідувала мене, оскільки був хворим і не хотів додаткових ускладнень. Але я дуже радий, що вона таки приїхала. Через це багато чого всередині мене стало на свої місця.

Того місяця Джобса відвідала ще одна людина, яка також хотіла відбудувати мости. Співзасновник Google Ларі Пейдж, який жив менш ніж за три квартали від Джобсів, саме оголосив про свої плани перейняти кермо влади від Еріка Шмідта. Він знав, як підлеститися до Джобса: запитав його, чи міг би Стівен поділитися якимось порадами, як бути хорошим виконавчим директором. Джобс усе ще був розлючений на Google.

— Першою моєю думкою було: «Та пішов ти», — згадував він. — Але тоді подумав про це ще раз і усвідомив, що всі допомагали мені, коли я був молодим, починаючи від Білла Г’юлетга і закінчуючи чоловіком, який жив неподалік нас і працював на HP. Тож я зателефонував йому й сказав: «Звісно».

Пейдж приїхав, сидів у вітальні Джобса й слухав його думки про те, як створювати чудові продукти й міцні компанії. Стів пригадував:

Ми багато говорили про фокус. І про те, як вибирати людей. Як знати, кому довіряти, й будувати команду лейтенантів, на яких можна покластися. Я описав, скільки блокувань і боротьби йому доведеться провести, щоби зберегти компанію від млявості й засилля гравців класу Б. Основне, на чому я зосереджував свою увагу, був фокус. Подумай про те, ким Google хоче стати, коли виросте. Зараз він страшенно розсіяний. На яких п’яти продуктах ви хочете зосередити свою увагу? Позбудьтеся усіх решти, тому що вони вас тягнуть донизу. Вони перетворюють вас на Microsoft. Вони сприяють тому, що ви випускаєте продукти, які нормальні, але не чудові. Я намагався допомогти йому, чим тільки міг. І продовжуватиму робити це з такими людьми, як Марк Цукерберґ, також. Саме так я збираюся провести той час, що мені залишився. Я можу допомогти наступному поколінню запам’ятати родовід величних компаній, зосереджених тут, і показати, як продовжити традицію. Долина дуже допомагала мені. Я маю зробити все, що в моїх силах, аби віддячити їй.

Оголошення про лікарняну відпустку Джобса в 2011 році породило паломництво до його будинку в Пало-Альто. Білл Клінтон, наприклад, приїхав і говорив зі Стівом про все, починаючи від Близького Сходу до американської політики. Але найбільш зворушливими відвідинами став приїзд іншого технічного вундеркінда, який народився в 1955-му, — чоловіка, котрий понад три десятиліття був конкурентом і партнером Джобса у встановленні ери персональних комп’ютерів.

Білл Ґейтс ніколи не втрачав свого захоплення Джобсом. Навесні 2011 року я вечеряв із ним у Вашингтоні, куди він приїхав, щоб обговорити проекти глобального здоров’я, започатковані його фундацією. Він висловив своє захоплення успіхом iPad і тим, як Джобс, навіть під час хвороби, зосереджувався на різних способах покращити його.

— І ось я тут, усього лише рятуючи світ від малярії та їй подібних болячок, а Стів продовжує випускати дивовижні нові продукти, — сказав він задумливо. — Мабуть, мені слід було залишитися в грі.

Він усміхнувся, щоби я зрозумів, що він говорить жартома — чи, принаймні, напівжартома.

Через їхнього спільного друга Майка Слейда Ґейтс домовився про відвідини Стіва на травень. За день до того, як це мало відбутися, асистент Джобса зателефонував, щоби сказати, що той почувається не надто добре. Зустріч була перенесена, і одного дня Ґейтс під’їхав до будинку Джобса, зайшов через задні ворота у відчинені двері на кухню й побачив, як Ів учиться за столом.

— А чи є Стів десь неподалік? — запитав він.

Ів показала на вітальню.

Чоловіки провели понад три години разом, лише удвох, згадуючи минуле.

— Озираючись назад, ми були, наче два старих вовки в тій індустрії, — пригадував Джобс. — Білл виглядав щасливішим, ніж будь-коли раніше, і я не міг не думати про те, яким здоровим він виглядав.

Ґейтс був так само вражений тим, як Джобс, попри страхітливу схудлість, мав більше енергії, ніж він очікував. Стівен відкрито розповідав про свої проблеми зі здоров’ям і, принаймні у той день, був налаштований оптимістично. Його секвентовані режими прицільного медичного лікування, як Стів сказав Біллу, нагадували «перескакування з одного листка водяної лілії на інший» в намаганні обігнати рак на один крок.

Джобс запитував дещо про освіту,