Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Ми тікали від жахіття, що насувалося на нас, — Норд знайшов свій всюдихід. Перекинутий, наполовину засипаний ґрунтом, він нагадав про труп розвідника в кабіні. Краще не підходити близько й не турбувати загиблих, бо тоді прокинуться болючі спомини й ненависть до Трола Вегера.

Норд обійшов по колу місце трагедії та пом’янув усіх теплим словом, зберігаючи душевну рівновагу.

— Слухай! — голос Нільса Горіна схвильований. — Карлик прокинувся. Викид!

— Все, як тоді, — Норд не бачив Росс 128. Тільки червонясте сяйво підсвічувало скупчення хмар, а температурний датчик показав підвищення температури. Відстань до світила мала, збурення починають відчуватися за лічені хвилини.

— Планета прокидається, — картограф обвів поглядом обрій. Поки жодних симптомів появи Хмари. Вітер, правда, посилився, злісно загудів в міжгір’ї туго натягнутою басовою струною.

Легка рожева пір’їнка впала прямо перед чоловіком.

— Сніг, — Норд глянув на небо. Рясні пластинки закручувалися вихорами в стовпи. — Скоро засипле, — спомини все ж заполонили свідомість. Ніби спіраль часу туго стягнутою пружиною раптово луснула, розкрутилася й викинула картографа в минуле, в той день, коли він, повернувшись з обстеження плато, зупинився на пів дороги до черепашки житлового модуля, милувався наелектризованим небом і не підозрював, що скоро станеться трагедія. А може це Хмара створює ті самі умови для пробудження яскравих емоцій? Чи не все одно. Норд на планеті й готовий завершити справу свого життя.

Хаотичними пострілами затріщала крига на озерах. Температура вище нуля. Настало коротке літо в царстві морозу.

Легкі піщинки шурхотіли наелектризованими частками. В небі розливалося блідо-зелене сяйво. Каміння вкрилося вологим конденсатом.

Норд Зейн зірвався з місця, видерся пологим схилом на пласку вершину низької гори й завмер в передчутті таїни творення. Картограф бачив подібне, коли тікав з Тролом Вегером до «Плутона». Кам’яні стовпи. Спочатку руді, вони тьмяніли, насичуючись антрацитово-чорнильним блиском. В небі розірвані клапті хмар поступилися сірому згустку, з якого повільно виповзали змійчасті мацаки.

— Нарешті, — полегшено зітхнув Норд, спостерігаючи за видовищем.

— Ти це бачиш?! — в захваті прохопився Горін. — Дай нам картинку з шолома!

— Дивіться, — безбарвно озвався картограф. — Хмара, гадаю, не проти.

Утворення в небі розігнало снігові, розрослося, висмоктуючи зі стовпів шлейфи темних часточок. Вигинаючись хиткими колонами, стовпи наче підпирали спрутоподібне чудовисько, розпластане над головою.

Норд роззирнувся навколо. Немає сенсу кудись бігти й шукати краще місце. Картограф лишиться на пласкій горі, поблизу знищеної вибухом бази. На височині почуваєшся ближчим до богів. Так говорили в минулому, а мали на увазі щаблі просвітлення душі, котрі вели до розриву циклу народжень і смертей. Тоді душа назавжди покидала матеріальний світ і оселялася у вищих. Щось подібне скоро трапиться з картографом. Від’єднуючись від свого світу, Норд приєднається до чужого. Тільки таким чином можливе бодай якесь порозуміння між абсолютно полярними формами життя.

— Цікава думка, — прошепотів старий чоловік.

— Яка? — Нільс ловив кожне слово.

— Про гібридів. Людина, як не крути, з самого початку творення є біологічним гібридом. Поєднання душі й тіла. Матеріального й ефемерного з голографічним складником мозку. Весь Всесвіт — гібридна система живого й мертвого, наповнена безліччю паралельних вищих і нижчих вимірів. Ми знаємо лише крихітну частку, але маємо шанс пізнати коли не все, то набагато більше, ніж можемо сьогодні уявити. Я поділюся знаннями. Знайду спосіб.

— Ти в порядку? — стурбовано спитав Нільс.

— Ніколи не було так добре. Хвилювання марні, рятувати мене зайве. Я не повернуся на "Кеплер". Моє місце на Форі.

— Ти помреш…

— Всі ми помремо, — відгукнувся Норд. — Тіло тлінне, душа — безсмертна. Ніколи не жалкуй за минулим. У кожної людини своє призначення. Правда, є вибір, і я міг би спокійно дочекатися своєї черги на той світ на Землі, — картограф на мить замовк. — Ніхто б слова не сказав, що я живу у своє задоволення, але це будо б зрадою мого життя. Я став картографом заради нових світів. Мені пощастило доторкнутися до чужої форми життя. Відступити, проявивши слабкість на порозі відкриття, коли двері прочинені й тобі пропонують зробити один крок назустріч, неможливо. Більше нікого з людей не запросять. Або я, або ніхто.

Нільс Горін промовчав. Відмовляти Норда марно. Він готовий до останнього кроку.

— Зі мною все буде добре. Я знайшов новий дім для душі, перехід з одного стану в інший буде коротким, — Норд змів зі скелі пісок, зручніше вмостився.

Хмара збільшувалася й темніла в центральній частині. Утворення нагадувало міні галактику з закрученими набік рукавами-щупальцями. Куля-ядро ледь просвічувала крізь темні пилові шари. Раптом подумалося, що зірки — то енергетичні острівці для підтримки на нижніх рівнях життя. Воно різноманітне й навіть найбагатша фантазія не здатна уявити всі можливі варіації. Треба особисто їх бачити, дивуватися, захоплюватися. Норд чомусь вірив, що перед ним впадуть обмежувальні просторові рамки. Далеке стане близьким, і його можна буде торкнутися.