Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Я можу використати персні, щоб відволікти увагу, — запропонував тринадцятий Повелитель.

— Наскільки я уявляю силу цих артефактів, краще приберегти це на випадок, коли таке втручання дійсно знадобиться, — знизав плечима п'ятий Повелитель. — Хоч у нас зараз і спільний магічний резерв, та сили все ж не безмежні.

— До речі, щодо резерву... Можливо, слід розділитися? Частина Повелителів вирушає до монастиря, частина — залишається тут чи десь на околицях столиці та відновлює спільну енергію.

— Твоя думка не позбавлена сенсу, але... — Васкаедр зловісно посміхнувся. — Але як ти гадаєш, хто з нас погодиться посидіти осторонь у розпал таких веселощів? Після стількох років ув'язнення у світі, де все навколо відтворено лише твоєю пам'яттю та уявою! Хоча ні, ти можеш озвучити цю думку на загал, звісно. Шида вона напевно потішить, але тобі це не сподобається.

Суртаз не знайшов, що можна було би сказати у відповідь.

— Зрозумій мене правильно, — вже спокійніше продовжив ер'єт-тасс, — свого часу ми всі були кращими з кращих. Принаймні, так вважалося. Це позначилося на кожному з нас. І на тобі — теж, хоч і помітно, що тобі поруч із нами не надто... затишно, — Васкаедр хмикнув і похитав головою. — Ми надто довго тільки й робили, що… Існували. Виконували свій обов'язок, жили минулим заради того, щоб у нащадків було майбутнє. І тут такий шанс — друге життя. І можливість власноруч створити нове майбутнє.

— Я тебе зрозумів, — прошелестів тринадцятий Повелитель.

— До речі, якщо вже ти це запропонував... — бойовий некромант хитро примружився. — Скажи, от ти зараз погодився б залишитися у безпечному місці, щоб відновлювати енергію для нас?

Ліч розмірковував недовго. Відповідь була очевидною:

— Ні.