Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ви й зараз у петлі, чи не так? – запитав Пі–Джей, зустрівшись очима із собою більш дорослим.

–Так.

–Тобто щоразу, молода версія нас потрапляє сюди і...– Пі–Джей не закінчив.

–І, що? – не зрозуміла Майя.

–Гине. – відповіла Анабелль. – Нас щоразу розриває зграя.

–Тобто ви, це ми?–не розумів Кес.– Ми весь цей час шукаємо його? Поки не постаріємо?

–А звідки тоді взявся будинок? – не зрозуміла Майя.

–Ми не знаємо.– зізнався Кес старший.–Він був завжди.

–Щоразу ми, не здатні вибратися з петлі, перетворювалися на вовків, від яких тікав наш друг. – сказала доросла версія Майї.

–І вбивали тих, хто приходив його врятувати? – не розуміла юна Майя.– Як ви могли?

–Вони не відали, що творять.– хитав головою Кес.–Це команда.

Анабелль і Кес переглянулися.

–Вони об'єдналися навколо Едріана, і той, у формі вовка, транслював страх і відчуження на свою зграю.

–Але зараз усе інакше. Я знала, що тільки я зрозумію... – підморгнула Анабелль старша, своїй юній версії.

–Зрозумієш, що? – не зрозумів Пі–Джей.

–Що вовки, яких ми раніше не бачили, це і є ми. – зітхнула Анабелль. – Ми не відчували зв'язку зграї, але щойно вирішили одноголосно, що рятуємо Едріана не з жалю, а тому, що він наш друг, нехай ми й знайомі лише нічого, ми змогли нарешті побачити, від чого він тікав. Поки Едріан у вигляді вовка, він небезпечний і зграя, з якою він пов'язаний, володіє тими самими емоціями і страхами, що і він. Щойно я розправилася з фантомом, він відчув нашу присутність. Коли ми заявили про те, що згодні з тими узами, якими пов'язані – зграя отямилася.

–Тобто всі ті рази, коли наші молоді версії розривали на частини, ми просто...–хмурився Пі–Джей.

–Не зараховували себе до зграї.–відповіла Анабелль.

–Тобто все це тільки тому, що Едріан не вірив, що може бути значущим для когось, а ми не вважали його другом? – не розумів Кес.

–Виходить, що так.

–Чому він переслідує мене? – не розумів Едріан.

–Я думаю, він сам собі не вірить, що в нього є друзі. –потис плечима Пі–Джей.– Але це так, я завжди був тобі другом, Еде, і ми всі тепер одна сім'я.

–Він не може змінити вигляд вовка? – запитав Едріан.

–Він – ні. Але ти можеш. – кивнув Пі–Джей.

–Я? Але як?

–Ти король фантазій, друже мій, – погладивши його по обличчю, сказала доросла версія Майї, – Ти можеш обирати собі будь–яку подобу.

–Допоможи нам. Звільни його... себе. – сказав інший Пі–Джей.– Друже, мені так тебе не вистачає.

–А ми... ми справді друзі? – запитав Едріан.

–Ми – зграя.– посміхнулася інша Майя.

–Як... як я можу його врятувати? – запитав він, дивлячись на вовка.

–Зробивши те, що в тебе виходить найкраще, друже. – Пі–Джей старший поплескав Едріана по плечу. – Оживи свою уяву.

Едріан заплющив очі. Вовк піднявся в повітря, червоні очі стали світлими, а чорна шерсть – сірою, вовк був дуже миловидним на морді й припинив бути напівпрозорим. Щойно лапи опустилися на траву – тут же перетворилися на людські ноги. Едріан у свої сорок два виглядав вищим, м'язистішим, щетиннішим і очі його були дуже добрими. На його шиї висів амулет у вигляді морди вовка. Він подякував своїй молодшій версії і зняв амулет. Вони всі їх зняли і подарували їх своїм молодим версіям, а потім зникли.

Три місяці потому

У головній готліській школі проводилися факультативи з історії міста, його міфів, повір'їв, легенд і пророцтв. Через місяць після подій у гущавині лісу, наша зграя записалася на ці факультативи. Жадаючи дізнатися якомога більше про той зв'язок, що змушував їх сумувати один за одним і зустрічатися частіше. На факультативні заняття відбирали за спеціальним іспитом, під час якого ставало зрозуміло: смертний чи маг бажає навчатися. Біля кафедри стояла молода жінка максимум двадцяти п'яти років, з густим чорним хвостом і світло–карими, із зеленим відблиском, очима.

–Лекція на сьогодні закінчена. Додому параграф сьомий. Не вправляйтеся в коридорах, спасибі. – лекторка закрила теку з паперами і зійшла з кафедри.

–Мере Торвальд? – крикнула Майя, зачинивши сумку. Пі–Джей, Едріан, Кес і Анабелль чекали на неї біля виходу з аудиторії.

–А скажіть, історія, ніби діти засновників Ґотліна були магами, правда?

–А як ти думаєш? – запитала Калерія, усміхнувшись.

–Думаю так.  А як ви думаєте, їм вдалося втекти з палаючого замку?

Калерія тепло посміхнулася дівчині, поклавши руку на її плече.