Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Лягай! – крикнув Кес і всі лягли між рейками, щільно притиснувши руки по швах, а голови повернули вбік. Вагон проїхав прямо над ними, піднімаючи шар пилу, який одразу ж полетів у ніс і повністю застилав очі, залишаючи в них колючі піщинки. Старі уламки зникли і нові зайняли своє місце під урвищем. Друзів викинуло з вагона, і Едріан упав на траву, відповзаючи і кричачи.

Кес, Майя, Пі–Джей і Анабелль піднялися і втупилися в старі версії себе там, недалеко.

–Ходімо. – сказав Пі–Джей. – Не привертайте їхню увагу.

–Тобто як? – не зрозумів Кес. – Ти хочеш сказати, що...

–Хочу сказати, що Едріан застряг у часовій петлі, і нам потрібно дочекатися, доки старі ми пропадемо, і зайняти їхнє місце, щоб урятувати його. А поки в нас є ще хвилини три, можемо озирнутися й пошукати, чим оборонятися.

–Але Едріан...– почала було Майя.

–Поки він у петлі, йому нічого не загрожує, він перебуватиме в ній, доки ті ми не зникнемо.

Ця версія здалася більш, ніж обдуманою в їхніх сучасних реаліях. Тепер ні в кого не залишилося сумнівів: Пі–Джей і справді – геній маячні. На подив, усім їм тепер приймати правду про магію, часові петлі та привидів стало легше. Усі знизали плечима і відійшли подалі від тих версій себе та Едріана.  Варто було пройти ще кілька кроків, як поворот вивів їх на нову стежку, оповиту туманом, трохи далі виднівся покинутий будинок.

Анабелль обійшла вікна й зазирнула в одне з них. Шари пилу, великі густі павутини, оточували вікна і меблі. Господарів будинку давно не видно. Але поріг був чистий, жодного листочка. Кес смикнув ручку.

–Тут не замкнено.– зауважив він, входячи.

Майя рушила слідом за Анабелль, хапаючи її за руку. У будинку пахло вогкістю, стояв затхлий старий запах. На столі, під скляною дошкою лежали фотографії. Дошка була вкрита товстим шаром пилу й нальоту. Анабелль провела пальцем по поверхні і, поморщившись, витерла його об штани. Яким же було її здивування, коли смуга, залишена її пальцем, очистила одне з облич на фото під склом. І обличчя це належало Пі–Джею.

–Ей! – вона підсвітила ліхтариком. – Нумо, допоможіть мені.

Пі–Джей і Кес підняли плиту, Анабелль і Майя схопили фото і почали розглядати. Хлопці до них теж приєдналися.

Попри безліч їхніх спільних фото, які ніхто ніколи не робив, тут було й чимало знімків різних місцевостей – від пейзажів і тварин, до предметів інтер'єру, або деталей, на які ми рідко звертаємо увагу. Але дивлячись на світлини, у приятелів не виникало сумнівів у їхній автентичності. На знімках стовідсотково були зображені вони. Ось тільки коли? І за яких обставин? Анабелль вивчала фото і, насупившись, кинула одну на стіл.

–Ось.– тикнула пальцем вона.– Що в нас на шиях?

–Не знаю.– похитала головою Майя.– Прикраси?

–Вони однакові. – помітила Анабелль.

–Амулети? – проаналізував Пі–Джей, взявши фото ближче.

–Так, але які? – запитала Анабелль.

Майя почухала підборіддя і пройшлася вздовж книжкових полиць. Вона вивудила тонку книгу символів і схопила фото.

–Зображення нечітке. – мружилася вона, розглядаючи фотографію. – Знайдіть фото, де добре видно амулет. Можливо, за значенням символу ми зрозуміємо, що шукати.

–Розумниця. – клацнула пальцями Анабелль і, знайшовши запорошене збільшувальне скло, почала розглядати різні фото, де було видно амулети.

–Здається, це морда лева.– насупився Кес.

Анабелль гортала старий блокнот, змальований малюнками, і її осінило.

–Це вовк. Майє, шукай вовка.

Вона розглянула малюнок. Вовків було четверо.

–Здається, про вовка він не брехав... – задкувавши назад від вікна, заявив Кес.

 Великий, високий на лапах вовк із кривавими очима був ніби в серпанку, напівпрозорим, він нишпорив навколо будинку, пронизливо виючи.

–Він несправжній. Це галюцинація лісу.  Це сам страх.– зробила висновок Анабелль.

У відчинені двері пролізла довга морда з великим вологим носом, коли він втягував повітря і видихав його, пил навколо роздувався. М'язи навколо носа напружилися і вовк заціпенів в оскалі, видаючи страхітливий рик.

–Справді? Щось він підозріло жвавий для галюцинації. – зауважив Кес, щільно притиснувши двері плечем.

Вовк став на задні лапи, він штовхав двері, пронизливо гавкаючи.

–Пі–Джею!

–Біжу!– вони навалилися всією вагою на двері, не впускаючи вовка всередину.

–Кажу вам, він не справжній. – зітхнула Анабелль.

–Ти зовсім його не боїшся? – тремтіла Майя.

–Відчиніть двері.– твердо сказала вона хлопцям.

–Ти здуріла? – підвищивши голос, запитав Пі–Джей.

–Відчиняйте.– упевнено продовжила вона.

Кес і Пі–Джей із сумнівом відійшли від дверей. Майя скрикнула, щойно вовк забіг усередину, вона залізла на запорошений стіл, підібгавши під себе ноги.