Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

учень і приятель Аристотеля. Збереглись його «Характери» — твір, особливо популярний у добу Просвітництва.

32

Помпоній (І ст. до н. е.) — вочевидь, автор трагедій, а також народних комедій масок — ателлан.

33

Душа (mens, animus, pectus та ін.) тут традиційно уявляється як посуд, який може бути або забруднений хибними поглядами, або очищений — істинними. Пор. у Лукреція (VI, 24): «…душу людську правдомовним ученням очистив» (мова про Епікура — А. С.).

34

Претекста — тога з пурпуровою облямівкою, яку носили хлопчики до зрілого віку. Після врочистого перевдягання у чоловічу тогу, без облямівки, «іменинника» вели на форум, потім — на Капітолій, де після відповідного запису він ставав повноправним громадянином.

35

Сенека суперечить тут іншому своєму поглядові — коли намагається «призвичаїти» людину до смерті: cotidie morimur (XXIV, 20) — «умираємо щодня».

36

Тобто років: у римлян кожен рік мав ім’я консула, якого тоді обирали.

37

Переможений Цезарем при Фарсалі (48 р.), Помпей (106—47 до н. е.) утік до Єгипту, де був убитий з намови євнуха Потіна; Марк Ліциній Красс (115—53 до н. е.), зазнавши поразки у битві з парфянами коло Карр (53 р.), був ними підступно вбитий.

38

Гай Цезар Калігула (37—41 рр.) стратив свого зятя Емілія Лепіда, що був звинувачений у змові, але й сам упав від руки змовника — трибуна преторіанських військ Кассія Хереї.

39

Тобто з творів Епікура. У 306 р. до н. е. Епікур, приїхавши до Атен, купив сад, де й заснував свою школу — «Сад Епікура».

40

Йдеться про поширений у Римі звичай ранкових вітань (salutationes) — офіційних візитів з метою засвідчення пошани клієнтів своєму патронові.

41

Гекатон з Родосу (І ст. до н. е.) — філософ-стоїк, учень Панеція, автор збереженого у фрагментах твору «Про обов’язки».

42

Пор. у Вергілієвій «Енеїді» (І, 18): «Вагаючись між надією та страхом»; також далі у Сенеки (ХІІІ, 12): «… вибий пороком порок: надією вгамуй страх».

43

Пор. у Горація («Про поетичне мистецтво», 180–181):

Те, що сприймається вухом, повільніше й слабше хвилює,

Ніж очевидне, побачене…

44

Метродор з Атен, Гермарх із Мітілени на острові Лесбос, Полієн з Лампсака (Мала Азія) — учні Епікура.

45

На відміну від ранкового видовища (боротьба із звірами), під час обіднього — змагалися гладіатори; серед них були «улюблені», тобто найзнаменитіші пари, що вступали у поєдинок на вимогу глядачів. Під час перерви часом ставились міми — короткі сценки з життя.

46

Гай Лелій — державний діяч, консул 140 р. до н. е.; за свої філософські заняття прозваний Мудрим.

47

Демокрит (460—370 рр. до н. е.) — засновник атомістичного вчення; вважав, що пізнання добра веде людину до задоволення і радості, тому його називали «філософом, який сміється», на відміну від Геракліта, «філософа, який плаче». Гераклітові приписується (Сіммах, «Листи», IX, 105) наступна в цьому абзаці цитата.

48

Тогата — комедія, що черпала сюжети з римського середовища; актори виступали тут у тогах, що були одягом римських громадян.

49

Публілій Сір (І ст. до н. е.) — родом із Сирії (звідси й прізвище), автор мімів; збереглися складені пізніше (І ст. н. е.) «Сентенції» — найпопулярніші висловлювання з його мімів.

50

Котурни — високе взуття трагічних акторів, на відміну від «сокків», низького взуття комедійних акторів та сандалів («підошов»), у яких виступали мімічні актори.

51

Стильпон із Мегари (IV ст. до н. е.) — один із видатних представників моральної філософії; серед його учнів був і Зенон.

52

Тут, як і в інших місцях, Сенека говорить від імені стоїків («ми», «наш мудрець» тощо); ті, від кого Сенека в цьому випадку відмежовується, — кініки.

53

Повертаючись до теми дружби, Сенека орієнтується на Еврипіда (дружба Ореста з Піладом) і акцентує думку про альтруїзм — безкорисливість у товаришуванні.

54

Пор. в Овідія («Скорботні елегії», І, 9, 5–6):

Поки щасливо живеш — багатьох рахуватимеш друзів,

       Хмарні настануть часи — лишишся на самоті.

55

Згідно з уявленнями стоїків, світ періодично гине у вогні; після «перерви» — знову йде тією ж колією.

56

Деметрій (337—283 до н. е.) — один з найвідоміших елліністичних полководців, що уславився, зокрема, вмінням брати в облогу й здобувати міста за допомогою муроломних машин.

57

Вірші Публілія Сіра (див. прим.** до листа VIII, с. 51 [В електронній версії — прим. 49. — Прим. верстальника.]).

58

Пор. у Горація (Сатири, І, 1–3):

В чім, Меценате, тут річ, поясни, що немає такого,

Хто б своїй долі радів…

59

Кратет із Фів (IV—III ст. до н. е.) — філософ-кінік, найвідоміший з-поміж учнів Діогена.

60

Атенодор (І ст. до н. е.) — філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія), охоронець Пергамської бібліотеки. На прохання свого учня, Катона Утіцького, переїхав до Риму.

61

Сулла (138—78 до н. е.) — римський полководець і державний діяч, диктатор; знаний з особливої жорстокості до своїх ворогів.

62

Геній — у римлян бог-опікун, що народжується і помирає разом з людиною, визначає її долю і характер.

63

Пакувій — намісник провінції Сирії під час правління Тиберія.

64

Він прожив своє (грецьк.).

65

Вергілій. «Енеїда», IV, 653.

66

Пор. у Горація (Оди,