Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

баби все замовляють партачам. Господи, як-бо всі старі баби люблять отих мандрівних лудильників. Я знав одну шістдесятип’ятирічну бабусю, що втекла від чоловіка з молодим, але вже лисим лудильником. Отож через те я ніколи не брав замовлень від старих самотніх удів, ще як держав майстерню на Віньярді, а то котрась забрала б у свою стару самотню голову таку думку - втекти кудись зі мною. Та гай-гай! На морі тільки й жіночки, що чаєчки. Ну що ж, подивімося. Прибити віко; прошпаклювати щілини; просмолити їх; міцно оббити все планками і підвісити на тій пружині за кормою. Чи хтось колись виробляв отаке з труною? Якийсь старий забобонний тесля, мабуть, скоріше дав би розіп’ясти себе на вантах, а не погодився б на таку роботу. Але я зроблений із сукуватої арустукської сосни, я й вусом не моргну. Мати ззаду труну замість підхвістя! Пливти по морю з цвинтарною скринею! Та дарма. Ми, ті, хто обробляє дерево, робимо і шлюбні ліжка та картярські столи, і мари та труни. Ми працюємо або помісячно, або від замовлення, або від плати, і не нам допитуватись, для чого й навіщо потрібна наша робота, хіба що це буде якесь уже зовсім паскудне партацтво, і тоді ми його кидаємо, коли можна. Кхе! Зроблю поволеньки й цю роботу. Прироблю тут… стривай, скільки ж усього душ у нашій команді? Вже й забув. Ну, хай там як, а прироблю тридцять окремих линвочок із вузлами на кінцях, по три фути завдовжки, кругом усієї труни. Тоді, коли корабель піде на дно, тридцятеро жвавих хлопців битимуться за одну труну: нечасто таке побачиш на цьому світі! Ідіть-но сюди, молоток, шпаклівка, відерце зі смолою і швайка! Берімось до роботи.

 

127
ПАЛУБА

 

 

(Труна покладена на два кадоби для гарпунної линви між верстаком і відкритим люком; тесля шпаклює щілини. Мотузочок, всуканий із клоччя, повільно змотується з великого клубка, що лежить у приполі в теслі. З каюти неквапно піднімається на палубу Ахав і чує, що Піп іде слідом за ним).

 

 

- Вернися, хлопче! Я хочу трохи побути без тебе. Вернувся… Навіть моя рука не кориться моїй волі так охоче, як цей хлопець… Це що, середній неф у церкві? Що тут робиться?

- Рятувальний буй, сер. Містер Старбак наказав. Ой, обережно, сер! Люк відкритий!

- Дякую. Твоя труна лежить напохваті коло склепу.

- Що, сер? А, коло люка! Так, сер, це правда.

- Хіба це не ти робиш людям ноги? Не з твоєї майстерні вийшов цей оцупок?

- Здається, так, сер. Ну, як, рихва тримається?

- Більш-менш. Та хіба ти й могильник заразом?

- Так, сер: я зліпив оцю ось скриню як домовину для Квіквега, та щойно мені наказали переробити її на щось інше.

- Тоді скажи мені: хіба ти не загребущий, скнарий, пронозливий, всеїдний старий поганин, що сьогодні робиш ноги, а завтра труни, в яких ті ноги зачинятимеш, а позавтра з тих самих трун - рятувальні буї? Ти так само не визнаєш ніяких принципів, як боги, і такий самий майстер на всі руки, як вони.

- Мені за цим голова не болить, сер. Я роблю те, що роблю.

- Знов же - як боги. Слухай, а ти ніколи не співаєш, роблячи труну? Титани нібито мугикали якісь уривки пісеньок, коли видовбували кратери вулканів; і гробар на сцені співає із заступом у руках. А ти ні?

- Чи я співаю, сер? Чи я співаю? О, я до цього не дуже охочий, сер, але той гробар, може, співав тому, що заступ його мовчав? А шпаклювальний молоточок хіба ж так видзвонює! Ось послухайте, яка музика!

- Так, і це тому, що віко тут править за резонансну деку. А резонансною декою може бути, тільки дошка, під якою немає нічого - порожнеча. А проте труна, в якій лежить мертве тіло, звучить майже так само, тесле. Тобі коли-небудь траплялося нести мари й стукнутися труною об цвинтарну браму?

- Їй же богу, сер, я…

- «Їй же богу»? А що це таке?

- Та це просто така примовка, сер, і більше нічого.

- Гм… гм… ну, далі.

- Я хотів сказати, сер…

- Ти що, шовкопряд? Випрядаєш свій покрив сам із себе? Що там у тебе за пазухою? Швидше прибери оті сильця, щоб я їх не бачив!..

- Пішов на ют. А як напався несподівано! Та в теплих широтах шквали завжди несподівані. Я чув, що острів Альбемарле на Галапагосах екватор перетинає рівно посередині. Мені здається, що нашого старого теж перетинає точно посередині якийсь екватор. Він весь час ніби на екваторі - такий гарячий! Дивиться сюди… Ану, де клоччя, хутчіше! Мерщій до роботи! Ця дерев’яна довбешка - то корковий молоточок, а я - майстер грати на скляній гармонії. Дінь-дон!

 

(Ахав сам до себе).

 

- Оце-то видовище! Оце-то звуки! Сивоголовий дятел довбе дупласте дерево! В таку хвилину можна позаздрити глухим і сліпим! Глянь! Труна стоїть на двох кадобах із гарпунними линвами. Ох і злий, ох і глумливий чоловік цей тесля! Тук-тук! Це ж наш другий пульс. О, яке безтілесне все на світі! Що в ньому є реального, крім невагомих думок? Ось перед нами зловісний символ грізної смерті, але чиста випадковість зробила з нього промовистий знак рятунку й надії для життя, що попало в найтяжчу скруту. Рятувальний буй із труни! А може, цей символ ще глибший? Може, в якомусь духовному розумінні труна - це, врешті, лише сховище безсмертя? Треба подумати! Але ні! Я вже так далеко зайшов на тіньову сторону Землі, що другий бік її, той, що називають світлим, здається мені сповитим у непевний півморок. Слухай, тесле, ти скінчиш коли отой проклятий стук? Я йду в каюту, і щоб, коли вийду на палубу знов, я вже не побачив нічого цього. Ну, а тепер, Піпе, давай погомонимо: я часом набираюсь від тебе такої химерної філософії! Її, певне, влито в тебе невідомими каналами з якихось незнаних світів!

 

128
«ПЕКВОД» ЗУСТРІЧАЄ «РАХІЛЬ»

 

 

Другого дня ми побачили велике судно, що пливло просто на «Пеквод»: його реї