Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Не так швидко, пані Мищенко, – обпекло жінку гаряче дихання чоловіка, — Почнемо з вашого поцілунку, ну а там далі буде видно.

— Мам, тат, а чому ви стільки цілуєтеся, а в мене досі немає компанії? — поставив руки в боки малий, — Он в Алена аж дві сестли тепел, а я сам! 

Артур з Вірою  обернулися і розсміялися. Чоловік хотів ще дітей, але він не хотів, щоб це рішення було тільки його. Артур хвилювався за Віру і не був певен, чи хоче вона ще дітей після того, що пройшла…

— Підтримую малечо, вважаю, що такі красиві діти, які виходять в Артура Мищенка, повинні народжуватися! — несподівано заявила Віра, чим приємно здивувала свого чоловіка, — І..--- вона нахилилася до чоловічого вушка, — Пропоную розпочати прямо зараз…., – підступно хіхікнула. 

— Але ж…а як же Морозні і Мішка?

— А що Морозні? Степан казав ввечері приїхати, тож у нас є ще кілька годин точно…ну а Мишко, хм, — Віра загадково склала руки на грудях, дивлячись на сина, — Михайлику пора спати, денний сон!

— Ні! Тільки не спати, я вже великий, — обурився малий.

— А це, громадянине Михайло, покарання за ваше правопорушення, – хіхікнув Артур.

— Я не хочу спати, — до кінця відстоював свої позиції Михайлик.

— Ну тоді рятівний дзвінок до тітки Лії, якщо вона зможе з тобою побути, то ти врятований.

– Ура! 

Але тітка Лія знову була на побаченні, ну а бабуся з дідусем на роботі, тож малого було схоплено і віднесено у дитячу спальню. Михайлик пручався до останнього, але таки здався і малі, втомлені оченята заплющилися. Дитина спала.

— Ну, ти думаєш втілювати свої погрози чи ні? — Артур почув над вухом Вірине хихотіння. 

— Маленька, а ти точно готова, ну…

— Так, після цього ніжного слова я точно готова, Артуре, — знову розсміялася Віра, — Я дуже тебе кохаю, Артуре Мищенко, — сказала жінка, пальцями торкаючись чоловічих вилиць, — І я не знаю, як би я жила без тебе….

— Ну…а я і не жив без тебе, маленька. А тепер живу…бо завдяки тобі я батько, чоловік і людина, яка щиро кохає.

###