Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Ні, брехня... Скажи… — Трол не до кінця усвідомив безвихідь.

— Я зробив усе, аби ти назавжди лишився тут, — картограф дивився на ліву лапу човника. Там лежали заховані електродні плати. Тролу навіть ліньки було пошукати їх. Нічого людяного й доброго не лишилося в душі Трола. Може, пізніше, коли задуха скує легені міцними лещатами, настане просвітлення, і командор перестане служити руйнівнику. Скоро вже.

— Брешеш, — опирався Трол. — Завжди є шпаринка. Завжди…

— Ти зробив багато зла, але від імені всіх загиблих прощаю тебе й відпускаю без ненависті в серці. Я, хоч і штучний, маю почуття й душу. То хто з нас справжня людина?

— У мене є час! — командор гарячково підхопився з каменя. — За годину я встигну дістатися бази! Ти програв, Норде, програв! Я себе врятую, а потім звинувачу тебе в бездіяльності, жорстокості й підступності! На «Плутоні» є кисень, я його дістану! — Вегер пташкою полетів до підіймача.

— Немає там кисню, — тихо сказав Норд, бо всі запаси випустив у атмосферу.

Цього разу командор справився швидше. Він завмер біля клітки, щось видивляючись на рівнині, потім з’їхав донизу й рвонув у напрямку танка, вкотре бурхливо лаючи синтета. Трол заскочив до башти й пірнув усередину, проте вже скоро голова розвідника показалася назовні. Командор осідлав башту, відгамселив її кулаками, здійняв руки до неба, вимагаючи у вищих сил кару на голову синтета, вигукував якісь слова, безтямно розтринькуючи останні сили та забувши про секунди, котрі крихітними піщинками пронизували простір і зістарювали все навколо.

Потім Трол упав горілиць на башту й зайшовся істеричним реготом.

Час спливав.

Перші ознаки задухи проявилися на сороковій хвилині. Організм поступово отруювався вуглецем, рухи уповільнювалися, голова паморочилася, наче після вживання доброї порції міцного алкоголю.

Трол Вегер почав злазити на землю, але перечепився через зігнуту в суглобі лапу й боляче забився. Біль привела чоловіка до тями. Важко спершись на ноги, розвідник побрів до Норда в надії уникнути страшної смерті. Тільки картограф заздалегідь зробив усе, щоб не мати для цього можливостей. Надто добре синтет знав командора і надто добре усвідомлював катастрофічні наслідки, якщо Трол виживе.

— Ти все продумав, — обличчя розвідника посіріло, в очах причаївся страх, дихання пришвидшилося.

— Було в кого навчитися.

— Я хочу жити.

— Науковці на дослідницькому кораблі теж не планували помирати.

— Навіщо акумулятор з танка зняв? Я встигну дістатися бази, — хрипів командор.

— Сумніваюся, що хтось на базі віддасть тобі свій фільтр. Подумай про це. А ще про десятки загиблих. Ти не бачив обличчя твого ж брата розвідника на Форі, коли він ще живий через розбите скло тягнувся до кисневого балона. Тобі байдуже до чужих життів, тому й отримав заслужене покарання. Бачу, навіть наближення смерті не міняє тебе. Шкода, — картограф піднявся пагорбом, лишаючи Трола на самоті, але той брів слідом, сподіваючись на диво.

— Ти не кращий за мене. Жорстокий, холодний, — правив стару пісню командор. — Колись мною станеш. Влада змінює людей на гірше. Так завжди було й буде. Важко втриматися від спокуси відчути присмак зверхності над юрбою. Влада дає привілеї. Влади ніколи не буває занадто. Обмеження дратують і викликають бажання подолати їх, рухатися вгору, до п’єдесталу. Згори видніше й до неба ближче. Фараони єгипетські… кхе-кхе-кхе, — Трол знову закашлявся, притиснувши долоню до грудей. Гострий біль шпигонув під ребра. Командор упав набік, скручуючись ембріоном.

— Боляче, зроби щось, — очі розвідника блищали.

— Десять хвилин, — картограф сів поруч. — Нічого не хочеш сказати?

Вегер підняв голову, озирнувся назад. З вершини пагорба прекрасно видно ліс, танк і «Плутон».

— Поховай мене за давнім звичаєм у землі, — раптом попросив командор. — Мертвоїди огидні.

— Обіцяю.

— Тінь захопить тебе.

— Нехай тільки спробує, — Норд торкнувся плеча Трола. — Покинь цей світ з миром, звільни серце від ненависті, пихи, жадоби. Можливо, колись ти реінкарнуєшся й продовжиш життєвий шлях у прагненні вдосконалення духа. Забудь про Каха і Раха. Вони погані помічники.

— Я пригадую дитинство, — Трол говорив тихо, розтягуючи слова. — Тоді я був щасливим. Куди подівся безтурботний хлопчак, в яких тенетах заблукав і розчинився? Норде, я загубився, ганяючись за примарними ідеалами, слугував чужим богам, калічив і вбивав, щиро вірив у свою особливу місію… Якщо зможеш, пробач…

Почалася агонія. Губи розвідника посиніли. Потім Трол втратив свідомість. Деякий час він судомно дихав, а невдовзі помер.

Долонею Норд закрив очі колишньому ворогу, підвівся й пішов до танка. Треба запустити андроїда, аби виконати прохання командора й знищити саркофаг.