Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Червонясте обличчя Трола нервово смикалося.

— Зрадниця, — нарешті вичавив з себе горе-імператор.

— Смерть навігатора Орта на твоїй совісті… за які провини ти вбив шістьох біля «С-12М»?

У Трола підгиналися ноги. Клята помічниця, керуючись дурними гуманістичними принципами, перекрила шлях до човника. Тепер цей нахаба триндить про якесь обвинувачення. Втома навалювалася на командора, а з нею найстрашніше для руйнівника — забуття. Не того обрав своїм знаряддям. Кинувся на перше, що втрапило під руку, а воно виявилося дрібним, тупим, брехливим.

— Ті бовдури заважали, — видихнув розвідник. Ноги погано тримали, проте сісти на землю означало проявити слабкість і визнати себе переможеним.

— А ти заважаєш мені. Як вирішимо конфлікт? Час спливає, — Норд пильно дивився на кинуту маску, проте Вегер не здогадувався про загрозу.

— Продовжимо обвинувачення, — Норд підвівся, обійшов навколо розвідника. — Ти засуджений, і вирок здійсниться сам собою.

— Краще вбий мене зараз! — командор рвучко повернувся, цілячись кулаком у сонячне сплетіння картографа. Синтет плавно ухилився від удару. Старіє Трол. Повільним став.

— Я сказав Мей, що не вбиватиму. Це надто легко. Хочу глянути, прокинеться в тобі каяття, чи підеш у небуття закінченим руйнівником, коли помиратимеш?

Трол переможно засміявся, впав на коліна й крикнув:

— Бажаєш, аби я вчинив самогубство, потрапив на той світ і канючив прощення у своїх жертв?! Слабкі помирають першими! А я житиму! Чуєш?! І ти нічого не вдієш! Тобі доведеться мене відпустити!

— Хіба я тебе тримаю? — спокійно зауважив Норд.

У Трола пропав дар мови.

— Авантюра сумнівна, — Норд міркував уголос. — Я стосовно захоплення Землі з наскоку, як ти планував. Маючи вбогий інтелект, у тебе нуль шансів встояти проти потенціалу Сонячної системи. Спочатку треба очолити Партію Ізоляціоністів, або створити свою… Наприклад, Партію Взірцевих Виродків. Вона отримала б шанс колись у віддаленому майбутньому стати домінантною в політиці, а тоді на хвилі псевдовідродження Землі ти здійснив би переворот і став імператором. Але руйнівник в свідомості рано чи пізно змусить знищити Землю й летіти на Каптейн Бі відроджувати інших руйнівників. Самому не впоратися реанімувати давній культ Раха й Каха. На що ти сподівався? Твоя спроба отримати всевладдя з самого початку була приречена на провал. Життя коротке, тому й крихти задуманого не здійснив би. Чи сподівався отримати від руйнівника вічне життя? Гібриди, виявляється, смертні.

— Де електродні плати? Куди їх подів? — простогнав Трол, загрібаючи руками жовтувату землю.

— Ясно, каяття чекатиму довго, — зітхнув картограф. — Шукай.

Раптом киснева маска розвідника тонко пискнула. Пора міняти фільтр. Трол Вегер за звичкою, виробленою роками, поліз у кишеню за свіжим, але там було порожньо.

— Я попереджав. Час спливає.

Командору на мить стало зле від  ненависті:

— Дай фільтр! У тебе вони є!

— Година. Відлік пішов.

Командор здер з обличчя маску, вдихнув на повні груди насичене вуглецем повітря Оффи, зайшовся кашлем:

— Година життя… тільки година, — Вегер втратив звичну самовпевненість, перетворившись на загнаного звіра. Той звір скаженів і ладен був роздерти будь-кого слабшого заради ковтка свіжого повітря.

— Ти звик вигравати, хоча давно програв, пустивши в себе чужорідну сутність. В тебе був шанс перемогти руйнівника в собі, та жадоба влади взяла гору. Життя нічому тебе не навчило, — Норд кинув фільтри під ноги Тролу.

Командор миттю прийшов до тями, оголив у кривій усмішці гострі зуби. Очі, наповнені божевіллям, сфокусувалися на рятівних кружечках, а тремтячі руки потяглися до них.

— Я знав... Усі ви, гуманістичні виродки, цінуєте життя, навіть моє. Ти вважаєш себе людиною, але ніколи нею не станеш. Ти врятуєш мене, привезеш на базу, щоб всім довести свою чуйність. Закону треба підкорятися. Він прямо каже: картограф нижчий за рангом командора розвідників, зобов’язаний допомагати… Кому я розказую? Ти примітивний бот! Негайно забезпеч мене киснем!

— Сам віриш маячні? — синтет збайдужів до тварюки в людській подобі. Ненависть вичерпалася, розчинилася, зблякла. З кожною секундою на душі ставало легше, й гострі льодяні голки тривоги танули в теплих променях нового життя.

— Ти зобов’язаний надати допомогу. Так статут пише!

— Кисневу маску подати?

— Сам візьму, — Трол нахабно-злим поглядом зміряв Норда, немов перед ним стояв раб, готовий виконати найбезглуздіше бажання господаря. Мабуть, в мозку командора потроху відкручувалися «гайки». Бажане сприймалося за дійсне. Високо задерши голову, розвідник всівся на чорний камінь, уявляючи, що то шикарний золотий трон, а сам командор коронована особа, повелитель планети, найшановніша й наймогутніша особа галактики. Повільно, з гідністю взявши фільтр, Трол засунув його в гніздо, проте маска все одно пищала. З другим історія повторилася.

— Ящик пам’ятаєш? Той, що принесла мені Мей. Чия робота? Користуйся.

З хвилину командор сидів мумією, втупившись скляними очима в синтета: