Елізабет Костова - Історик

величезні фоліанти й томи іп quatтo, ряди більш сучасних видань на довгих полицях. До речі, ми були оточені — кожна стіна, здавалося, була заповнена книгами. Піднісши свічку, я прочитав кілька назв європейськими мовами, а поруч побачив витончений арабський напис. Більшість книг були занадто старі, щоб на них збереглася назва. Це було книгосховище, яке не можна було порівняти ні з чим, і всупереч собі в мене виникло бажання відкрити деякі книги, доторкнутися до загадкових манускриптів.

Дракула повернувся, тримаючи свічку над головою, і світло заграло в коштовному камінні на його шапці: у топазах, смарагдах, перлинах. Так само яскраво блищали його очі.

— Що ви думаєте про мою бібліотеку?

— Чудова колекція. Скарбниця! — відповів я.

Щось схоже на задоволення відбилося на його страшному обличчі.

— Ви маєте рацію, — тихо сказав він. — Це найкраща бібліотека у світі. Це результат ретельного вікового відбору. Але у вас буде багато часу, щоб вивчити диковини, які я зібрав тут. А тепер дозвольте показати вам інше.

Він повів мене у бік стіни, до якої ми ще не підходили, і я побачив дуже старий друкарський прес, який зображують на середньовічних ілюстраціях: важкий пристрій із чорного металу й темного дерева з великою гвинтовою ручкою вгорі. Кругла пластина була з обсидіану, і в ній, як у демонічному дзеркалі, відбивалися вогники наших свічок. Аркуш цупкого паперу лежав на площині преса. Нахилившись, я побачив, що на ньому недбало випробували друк. Літери були англійськими. «Примара в амфорі, — говорила назва. — Вампіри від грецької до сучасної трагедії». І дрібнішим шрифтом: «Бартоломео Россі».

Дракула, напевно, очікував від мене здивування, і я не розчарував його.

— Бачите, я стежу за сучасними науковими дослідженнями, аж до найсвіжіших. Коли я не можу одержати видану роботу або не хочу її чекати, я іноді починаю друкувати її сам. Але тут є дещо, що зацікавить вас не менше.

Він показав на стіл за друкованим верстатом. Там лежали дерев’яні кліше. Найбільше з них було гарно видно — це був дракон із наших книг, моєї й Пола, тільки, звичайно ж, дзеркальне зображення. Я ледве втримався, щоб не скрикнути.

— Ви здивовані, — сказав Дракула, підносячи свічку до дракона. Лінії його були такі знайомі мені, наче я сам зробив їх власними руками. — Гадаю, ви дуже добре знаєте цей малюнок.

— Так… — я міцно тримав свічку. — То ви самі друкуєте ці книги? І скільки їх тут?

— Частину з них надрукували мої ченці, а я продовжив їхню роботу, — сказав він тихо, дивлячись на гравюру. — Я практично задовольнив свою амбіцію надрукувати тисячу чотириста п’ятдесят три примірники, але я роблю це повільно, так, щоб у мене залишався час розповсюдити їх. Це число вам про щось говорить?

— Так, — відповів я за хвилину. — Це рік падіння Константинополя.

— Я знав, що ви зрозумієте, — сказав він із гіркою посмішкою. — Це найжахливіша дата в історії.

— Мені здається, що багато хто претендує на цю честь, — зауважив я, але він похитав своєю великою головою на міцних плечах.

— Ні, — мовив він.

Він високо підніс свічку, і при її світлі я побачив, як почервоніли його очі, мов очі вовка, — у них було повно ненависті. Це було все одно, що побачити, як мертві очі раптом наповнюються життям. Раніше я думав, що його очі були яскраві, але зараз вони були дикі від світла. Я не міг нічого сказати. Я не міг відвести погляду. Потім він відвернувся й знову подивився на дракона.

— Гарний посланець, — сказав він.

— Це ви залишили для мене книгу? Мою книгу?

— Скажімо, так, я організував це. — Він доторкнувся своїми покаліченими в битвах пальцями до дерев’яної дошки. — Я дуже уважно стежу за тим, як вони поширюються. Їх передають тільки багатообіцяючим ученим і тим, хто, на мою думку, буде досить упертий, щоб іти за драконом до його лігвища. І ви перший, кому в цьому пощастило. Вітаю! Своїх інших помічників я залишаю у світі, щоб вони працювали на мене.

— Але я не стежив за вами, — ледве вимовив я. — Це ви перенесли мене сюди.

— Ах… — Його червоні губи знову скривилися, а довгі вуса сіпнулися. — Вас би не було тут, якби ви не прагнули цього. Ще ніхто й ніколи не знехтував моїм попередженням двічі за своє, життя. Ви самі визначили свою долю.

Я подивився на старий прес, а потім на гравюру дракона.

— Навіщо я вам тут?

Я не хотів гнівати його своїм питанням: завтра вночі він може вбити мене, якщо вдень я не знайду способу втекти. Але втриматися від питання я не міг.

— Я довго чекав, поки знайдеться той, хто складе каталог моєї бібліотеки, — просто сказав він. — Завтра ви переглянете все це, а сьогодні ми поговоримо.

Важко й повільно крокуючи, він повернувся до каміна. Його слова трохи втішили мене: схоже, він не збирався вбивати мене сьогодні. До того ж у мені зростала цікавість. Я не спав, я розмовляв із тим, хто прожив велику частину історії, яку жоден історик не зміг би дослідити навіть в узагальненому вигляді. Я пішов за ним обережно, зберігаючи відстань, і ми знову сіли біля вогню. Коли я сів, то помітив, що стіл із порожніми тарілками зник, на його місці стояла зручна отоманка, на яку я обережно закинув ноги.

Дракула велично сидів у великому кріслі. Його крісло було середньовічним — високе дерев’яне крісло, а моє, як отоманка, — з м’якою оббивкою, наче Дракула хотів влаштувати гостя якомога зручніше, за сучасними побутовими вимогами.

Ми довго сиділи мовчки, і я вже вирішив, що він хотів так просидіти цілу ніч, як раптом він знову заговорив.

— За життя я любив книги, — сказав він, трохи обернувшись до мене, так що я міг бачити сяйво його очей і блиск розсипаного волосся. — Напевно, ви не знаєте, що я був певною мірою ученим. Це, здається, маловідомо, — тон його був байдужим. — Ви знаєте, що в мою епоху книг було мало. Підчас свого смертного життя я читав переважно тексти, освячені православною церквою, Євангелія та коментарі до них. Ці праці так і не знадобилися мені. А на той час, коли я посів своє законне місце на троні, великі бібліотеки Константинополя були зруйновані. Те, що залишилося від них у монастирях, я не міг прочитати своїми очима. — Він уважно дивився на вогонь. — Але в мене були інші джерела. Купці привозили мені багато чудових книг із різних місць: із Єгипту, Святої землі, з великих монастирів Заходу. З них я довідався про