Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Мила, ще є час…ближче до пологів все вирішимо, добре? — говорив коханій,  обережно цілуючи її волосся, — Я вже, знаєш, старий, боюся аби мене серцевий напад не вхопив від побаченого, — намагався знову жартувати чоловік.

— Якщо що, реанімаційний набір в нас є, – підтримав і Діну, і жарт Женя, – Відкачаємо.

Степан лише нервово глитнув. 

— Ну тоді, може, й виживу, - погладив він Діну по голові.

Через пів години всі вже були вдома. Жінки щось жваво обговорювали, і лише Степан смикнув свого друга за рукав закриваючись з тим в кімнаті.

— То що, Степане Морозний, тебе можна привітати? —  радісно плеснув в долоні Артур.

— З чим? — не відразу зрозумів Степан.

— Ну…Діна, вона ж…— кивав головою товариш.

— А…– нарешті допетрав той, — Так, Діночка вагітна.

— Клас! Це ж чудова новина, друже! — поплескав товариша по плечі Артур.

— Так, дійсно чудова, — щиро говорив Степан і сам дивувався своєму спокою, — Але…

— Але…

— У нас буде двійня.

Артур аж губи прикусив від такої новини, а Степан розгублено чухав потилицю. 

— Матінко рідна, Артуре, двійня. Двійня! Ти…ти взагалі розумієш значення цього терміну, ні? — і сміявся, і хвилювався чоловік.

— Ну а ти…ти розумієш, що це значить подвійне щастя, ні? 

— Розумію, і я дійсно його відчуваю, але все ж боюся…боюся не впоратися, – сумно стис губи Степан.

— Не хвилюйся, подвійну коляску і що там ще треба, я тобі спонсорну, – реготнув Артур.

— Краще спонсорни мені свою нервову систему, Артуре, — всміхнувся Степан.

— Так твоя ж наче вже на місце встала…То що? Їдемо? — знову плеснув в долоні Артур.

— Куди? 

— Як куди, друже? За квітами, твоя дружина тобі такий подарунок зробила, це найменше що ти можеш для неї зробити.

Степан нахмурив обличчя і задумався. Десь, здається, він вже таке чув! Дежавю…не інакше як воно! Щастя? Не інакше як подвійне! Дружня підтримка – це саме вона і є.