Джонатан Франзен - Свобода

Насправді він розумів усю іронічність ситуації, і його це неабияк непокоїло. Нарешті виявивши свою злість, спочатку по відношенню до Петті, а потім у Вітменсвіллі, і тим самим звільняючи себе від шлюбу і від фонду, Волтер позбавився двох головних причин гніву. Деякий час у своєму блозі він намагався зменшити і послабити свій «героїзм» борця проти раку на планеті і підкреслити те, що винуватцем є система, а не Мешканці Лощини Форстера. Але його фанати стали так швидко і масово лаяти його за це («та що ти за чоловік, не будь слабаком» і тому подібне), що він відчув, що повинен оприлюднити кожну злісну думку, яка відвідувала його, коли він їздив по Західній Вірджинії, кожну жахливу гадку, яку він пригнічував у собі заради професіоналізму. Він накопичував уїдливі аргументи й убивчу інформацію, ще відколи вчився в коледжі, і найменше, що він міг зараз зробити, — поділитися цим із молодими людьми, для яких це, дивовижним чином, мало значення. Утім, божевільна лють його читачів непокоїла Волтера і зовсім не відповідала його миролюбному настрою. Лаліта, в свою чергу, була цілком поглинена розглядом сотень нових кандидатів і дзвінками тим, хто здавався їй найбільш відповідальним і незапальним. Майже всі, кого вона вважала урівноваженими, були молоді жінки. Її відданість боротьбі з перенаселенням була так само практичною і гуманною, як у Волтера — абстрактною і людиноненависницькою. І те, як сильно він їй заздрив і хотів бути на неї схожим, служило проявом його глибокої любові до неї.

У день перед останнім пунктом призначення їх розважальної подорожі — округом Керн, Каліфорнія, який є домівкою для незліченної кількості співочих птахів, що давали потомство, — вони зупинилися у Брента, брата Волтера, в місті Мохаве, біля авіабази, де той служив. Брент, який ніколи не був одружений, чиїм особистим і політичним героєм був сенатор Джон Маккейн і чий емоційний розвиток, здавалося, завершився зі вступом на службу до повітряних військ, навряд чи міг бути ще більш незацікавленим у розлученні Волтера і Петті чи його захопленні Лалітою, яку він неодноразово назвав Лізою. Проте він узяв на себе витрати за обід і повідомив новини від їхнього брата Мітча.

— Я подумав, — сказав він, — якщо мамин будинок ще порожній, ти можеш дозволити Мітчу пожити там деякий час. У нього немає телефону або постійної адреси, я знаю, що він ще випиває і вже п’ять років ухиляється від сплати аліментів. Ти ж знаєш, у них із Стейсі народилася ще одна дитина перед їх розривом.

— Скільки це у нього вже? — запитав Волтер. — Шестеро?

— Ні, тільки п’ятеро. Двоє від Бренди, один від Келлі, двоє від Стейсі. Я не думаю, що є сенс посилати гроші, бо він їх просто пропиває. Але я подумав, що житло йому не завадить.

— Це дуже дбайливо з твого боку, Бренте.

— Я просто запропонував. Я знаю вашу з ним ситуацію. Просто, знаєш, якщо будинок все одно порожній.

П’ять — хороша кількість для виводка співочих птахів, оскільки птахи всюди переслідуються і знищуються людством, але не для людини. І через цю кількість Волтеру було важче відчувати жалість до Мітча. В глибині душі у нього сиділо погано приховане бажання, щоб усі в світі народжували трохи менше, щоб він міг народити трохи більше, ще один раз, із Лалітою. Бажання, звичайно, було ганебним: він лідер групи, що виступає проти збільшення кількості населення, він народив двох дітей у сумному з демографічної точки зору молодому віці, син його більше не розчаровує, а сам він уже майже в тому віці, коли стають дідусями. Але все одно він не міг припинити уявляти, як зробить Лаліту вагітною. Це лежало в основі усього їх інтимного життя, це був сенс, зашифрований у тому, наскільки прекрасним він вважав її тіло.

— Ні-ні-ні, любий, — заперечила вона, посміхаючись, коли він підняв цю тему: вони сиділи, віч-на-віч, у наметі, у таборі округу Керн. — Така вже я. Ти це знав. Я не така, як інші дівчата. Я така ж ненормальна, як і ти, тільки по-іншому. Я дала це зрозуміти, хіба не так?

— Цілком так. Я просто перевіряв.

— Ти можеш перевіряти, але відповідь буде завжди одна і та ж.

— Ти знаєш чому? Чому ти інша?

— Ні, але я знаю, хто я. Я — дівчина, яка не хоче дитини. Це моя місія у світі. Це моє завдання.

— Я люблю тебе такою.

— Тоді нехай це буде моєю недосконалістю.

Червень вони провели у Санта-Круз, де подруга Лаліти з часів коледж); Лідія Ган, навчалася на останньому курсі, на факультеті літератури. Вони переночували у неї на поверсі, потім у наметі на задньому дворі, потім поставили намет у сосновому лісі. Використовуючи гроші Джоуї, Лаліта купила авіаквитки для двадцяти інтернів, яких вона вибрала. Науковий керівник Лідії Ган, Кріс Коннері, бурхливий прибічник марксизму і дослідник культури Китаю, Дозволив інтернам розмістити свої спальні мішки на його лужку і використати його ванні кімнати; також він на три дні надав кістяку «Вільного місця» конференц-зал кампусу для інтенсивного навчання і планування. Явна увага Волтера до вісімнадцяти дівчат — з дредами або лисих, з безліччю пірсингу та/або татуюваннями, із такою великою фертильністю, що він ніби відчував її запах, — змусила його невпинно червоніти, коли він проповідував їм про біду, яка може настати у разі безконтрольного приросту населення. Він із полегшенням утік від них і пішов у похід із професором Коннері, по трьох місцях навколо Санта-Круз, через коричневі пагорби і вологі соснові поляни, слухав оптимістичні прогнози Коннері з приводу глобального економічного краху і революції робітників, подивився на невідомих птахів прибережної Каліфорнії та зустрів кількох молодих «фриганів»[169] і радикальних колективістів, які живуть на громадській землі в принциповому убозтві. «Мені треба було стати викладачем коледжу», — подумав він.

Лише в липні, коли вони покинули безпечний і затишний Санта-Круз і знов опинилися на дорозі, вони занурились у невдоволення, яке охопило країну того літа. Для Волтера залишалося загадкою, чому консерватори, які контролювали усі три гілки федерального уряду, і досі так сердилися — на шанобливих скептиків війни в Іраку, на гомосексуальні пари, які хочуть укласти шлюб, на м’яку політику Альберта Ґора і передбачливу Гіларі Клінтон, на види тварин, що знаходяться під загрозою зникнення, та їхніх захисників, на податки і ціни на газ,