Джонатан Франзен - Свобода

розповсюджуєш по-справжньому неефективну ідею, коли протиставляєш довкілля неосвіченим людям, які намагаються поліпшити своє життя. Тобто я знаю, що ти не любиш таких людей. Але тобі треба спробувати не показувати цього, а не акцентувати на цьому увагу». Пізніше, в телефонній розмові, вона роздратовано послалася на республіканські принципи свого брата, а Волтер запевнив її, що Джоуї став іншою людиною, відколи одружився із Конні. Крім того, він повідомив їй, що Джоуї тепер — основний спонсор «Вільного місця».

— А де ж він дістав гроші? — негайно поцікавилася Джесіка.

— Там багато не вимагається, — Волтер відступив, усвідомлюючу свою помилку. — Ми крихітна група, тому, знаєш, усе відносно. Це лише символічно, що він взагалі нам щось дає, — це говорить про те, як він змінився.

— Гм.

— Тобто це ніщо у порівнянні з твоїм внеском. Твій був величезний. Провести ці вихідні з нами, допомогти нам у створенні концерту... Ти дуже багато зробила.

— А що тепер? — запитала вона. — Ти збираєшся відростити Волосся і почати носити бандану? Роз’їжджати на своєму фургоні? Робити все, що належить робити людині середнього віку? Чи варто нам на це чекати? Адже мені б хотілося бути тихим маленьким голоском, який говорить, що ти мені подобаєшся таким, яким був раніше.

— Я обіцяю не відрощувати волосся. Я обіцяю, що не буде ніякої бандани. Я тебе не бентежитиму.

— Я боюся, що вже надто пізно.

Можливо, це повинно було статися: її манера вести розмову ставала все більш і більш схожою на Петті. Її гнів засмутив би його сильніше, якби він не насолоджувався, кожну хвилину кожного дня, любов’ю жінки, яка кохала його цілком. Його теперішнє щастя нагадувало перші роки життя з Петті, їх спільну роботу з виховання дітей і ремонту будинку. Але тепер він більше приділяв уваги самому собі, сприймав власне щастя яскравіше і детальніше, а Лаліта не була неспокійною, загадковою й упертою незнайомкою, якою, певною мірою, завжди залишалася для нього Петті. З Лалітою було так: що бачиш, те і маєш. Їх час у ліжку, щойно він оправився від своїх поранень, став тим, за чим він завжди сумував, не знаючи, що він за цим сумує.

Коли перевізники меблів вивезли з особняка всі сліди сім’ї Берґландів, Волтер і Лаліта сіли у фургон і попрямували до Флориди, маючи намір проїхати на захід через південний пояс країни, поки не стало надто спекотно. Він збирався показати їй бугая, і вони знайшли першу пташку на болоті «Коркскрю свомп» у Флориді, біля тінистого басейну і дощатого тротуару, що скрипів під вагою пенсіонерів і туристів. Але цей бугай не мав жодної бугаїстості, адже він спокійно стояв посеред болота, а спалахи туристських фотоапаратів відбивалися від його недоречного маскування. Волтер наполіг на тому, щоб їхати по вкритих брудом канавах заповідника «Біг сайпрес» у пошуках справжнього, сором’язливого бугая, і пригостив Лаліту довгою лекцією про екологічну шкоду, заподіяну туристськими квадрациклами, дружками Койла Матіса і Мітча Берґланда. Але дивним чином, незважаючи на шкоду, чагарникові джунглі та глибоководні басейни виявилися повними птахів, так само як і алігаторів. Волтер, нарешті, помітив бугая в болоті, засміченому патронами від дробовика і знебарвленими банками з-під пива. Лаліта різко пригальмувала фургон, створивши хмару пилу, і належним чином милувалася птахом через свій бінокль, аж доки повз них не промайнула з ревом вантажівка, що везла три квадрацикли.

Вона ще ніколи не ночувала в наметах, але була готова до цього, і у Волтера захопило дух, коли вона одяглась у повітропроникний одяг для сафарі. Добре, що вона ніколи не отримувала сонячних опіків і була так само огидна для комарів, як він був для них привабливий. Він намагався навчити її основ кулінарії, але їй більше були до душі, завдання по встановленню намету і плануванню маршруту. Він вставав ще до світанку, робив еспресо в казанку, розрахованому на шість кухлів, і ніс соєве лате назад до неї в намет. Потім вони виходили прогулятися по росі, насолодитися світлом медового кольору. Вона не поділяла його пристрасті до природи, але мала талант помічати маленьких пташок серед густого листя, вивчала довідники та радісно скрикувала, коли помічала і виправляла його помилки. Пізніше, коли пташине життя втихомирювалося, вони кілька годин їхали далі на захід і шукали автомобільну стоянку при готелі з незахищеним безпровідним з’єднанням, щоб дати Лаліті можливість зв’язатися по електронній пошті зі своїми майбутніми інтернами, а Волтер міг би написати щось у блозі, який вона для нього створила. Потім ще один державний парк, ще одна вечеря на природі і ще один захоплюючий раунд вільної боротьби в наметі.

— Тобі ще не набридло це? — запитав він однієї ночі, коли вони зупинилися в особливо красивому і порожньому наметовому таборі, оточеному москітовими деревами, на південному заході Техасу. — Ми можемо зняти номер у мотелі на тиждень, поплавати в басейні, попрацювати.

— Ні, мені подобається дивитися, з яким задоволенням ти шукаєш тварин, — відповіла вона. — Я люблю, коли ти щасливий, після всього того часу, коли ти був нещасливий. Мені подобається їздити з тобою.

— Але, може, ти вже наситилася цим?

— Ще ні, хоча я не думаю, що дійсно розумію природу. Не так, як ти. Для мене це така жорстока штука. Ворон, який їсть маленьких горобців, мухоловки, єнот, що поїдає яйця, яструби, що вбивають усе... Люди говорять про миролюбність природи, але для мене все навпаки. Це постійне вбивство. Вона навіть гірша, ніж людина.

— Для мене, — зазначив Волтер, — різниця полягає в тому, що птахи вбивають, бо їм потрібно чимось живитися. Вони не роблять це із злості, вони не роблять це безпричинно. Це не нервове захворювання. Для мене це і робить природу миролюбною. Істоти живуть або не живуть, але вони не отруєні обуренням, неврозом та ідеологією. Це таке полегшення від мого власного нервового гніву.

 Але, здається, ти вже не гніваєшся.

— Це тому, що я з тобою кожну хвилину дня, і мене ніхто не компрометує, і мені не доводиться мати справи з людьми. Я підозрюю, що гнів повернеться.

— Я за себе не хвилююся, якщо так і буде, — зізналася Лаліта. — Я поважаю твої причини для злості. Вони частина того, через що я тебе люблю. Але я просто стаю щасливою, коли бачу, що ти щасливий.

— А я весь час думаю, що ти досягла вершин довершеності, — вимовив він, обіймаючи її