Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Досить! — Мей вловила глибоко приховану іронію. Раніше вони розуміли один одного по легких натяках, а тепер тонни слів замало. На змореному обличчі Норда смертельна втома, але хіба жінка, старший розвідник, Ерл не так само боролися, страждали, прагнучи перемогти. Всім дісталося. Гріх жалітися на труднощі. Вони завжди будуть.

— Ми змінилися, — Мей натякала на щось глибоко особисте, проте картограф проігнорував, звично ховаючись в шкаралупі нейтрального спостерігача.

— Все міняється, і Всесвіт теж, — Норд опирався Мей, яка підштовхувала до повної відвертості.

— То може почнемо спочатку, з першої зустрічі? — Мей прямим текстом запрошувала Норда до серйозних стосунків.

— Сенс? Минуле не повертається, а майбутнє пророкує розлуку. Чи ти хочеш повторення вельми сумної історії?

— Ти про що? — питання командорки зайве, бо в свідомості раптом розчинилася темна завіса, котра заважала настроїтися на хвилю синтета. — «Фомальгаут».

— І я про теж, — чоловік заклав руки за голову. — Дехто повернеться додому, а інші розбудовуватимуть планету. Гібриди без господаря, їм якось підсобити треба. Роботи для двох картографів повно. А ще дві планети в зеленій зоні. Я хочу на них побувати.

— Ти мав на увазі Тану… Розлука, — давно знайоме й пекуче ворухнулося глибоко в серці Мей. Схоже на лагідний біль, який спричинив відродження давно похованого в душі почуття.

— Забудь, — Норд кляв себе за слабкість.

— Знову ховаєшся? Думаєш про п’ять місяців до прибуття зорельота. Хіба я комусь колись казала, що повернуся в Сонячну систему?! — очі жінки блискали зеленню, обличчя набуло витончено-хитрого виразу.

— Не хочеш додому? — картограф почувався повним дурнем.

— Ти з Ларсеном спланував мене позбутися? Навіть не мрій! — в голосі жінки виклик і глузування. — Мій дім давно тут!

— Такою ти мені подобаєшся більше. Зізнаюся, донедавна я про себе називав тебе анабіозною дамою. Вибач, помилився, — Норд щиро усміхнувся. — Сідай, «Плутон» попереду.

Мей хотіла вколоти у відповідь, проте стрималася:

— То може скажеш, для чого тобі потрібен пілот?

— Повернути дрон на базу, — синтет відчинив кабіну.

— І це… все? — легка розгубленість промайнула на обличчі жінки.

— Я розберуся з Тролом один.

— Вб’єш негідника?

— Він сам помре.

Мей скорилася. Розуміла, буде зайвою в протистоянні тривалістю сотню років. Розплата скоро, але Трол про неї не підозрює.

— Я буду чекати… і… спробуй тільки не повернутися! — Мей схилила голову, ховаючи очі.

— Повернуся обов’язково. На танку, — синтет зістрибнув на землю, відбіг і змахнув рукою.

Квадрокоптер набрав висоту, а за хвилину розчинився в червонястому серпанку.

Віддалік на широко розставлених лапах мирно спочивав човник.

— Нарешті побачилися, — натхненно, з почуттям ностальгії, сказав Норд. Грузнучи в м’якій землі, чоловік спустився з пагорба, пробігся рівною скловидною поверхнею, запустив підіймач і піднявся в клітці до вхідного люка. Закінчивши приготування, картограф вибрав місце біля підніжжя пагорба, де великий чорний камінь випинався з ґрунту відшліфованою пласкою вершиною, ніби пропонуючи посидіти на ньому. Скоро день добіжить кінця, і Норд поставить крапку в довгому ланцюгу злочинів Трола Вегера. Лишалася дрібниця — діждатися виродка.

Чекання затяглося на півтори години. Спочатку показалася башта, а потім весь побитий та облізлий танк на павучих лапах.

— Отакої, — картограф на око оцінив швидкість. Мабуть, техніки поспішали, зробити повноцінний ремонт не встигли, тому така тривала затримка.

Норд сидів на виду.

Танк зупинився. Еге, Трол у повній прострації, адже давно поховав картографа. А той без кисневої маски грався дрібними камінчиками, чуттям сприймаючи хвилі злості, ненависті й розгубленості одночасно. Вегер швидко отямився: живий Норд, чи його фантом беззбройний, тож не завадить потрапити в човник.

Танк рушив, прошкандибав до підіймача, знов зупинився. З башти вискочив Трол Вегер з рушницею, брудно вилаявся, зістрибнув на землю й прудко побіг до картографа. За кілька кроків командор завмер, виряченими очима роздивляючись синтета.

— Привіт, «друже». Поспішаєш? — спокійно-їдким тоном сказав Норд, продовжуючи жонглювати камінчиками.

— Звідки ти в біса взявся?! — командор спрямував рушницю в груди картографа. Слина бризкала з-під маски.

— Стріляти вмієш? — Норд підвів голову.

— Знущаєшся?! — пінився розвідник.

— Авжеж. Гадав здихатися мене, підсунувши Мей використані фільтри. Підставив чудову красиву жінку. Доведеться платити за все скоєне. Зараз почнемо, чи спочатку збігаєш до корабля?

— Що ж, тоді зірвалося, то зараз прикінчу! — Вегер натиснув пуск, але рушниця смикнулася вправо, і нищівний промінь полетів до темної смужки лісу.

— Казав же, стріляти навчись, — Норд нахилився, викладаючи з камінчиків якусь фігуру.