Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

– Але, це твій талант.– відповів Кес.

– Більше, ні.– похитала головою вона.

– Послухай...

–Ні! – крикнула вона.– Ти послухай. Я не стану цього робити, ясно тобі? Я пишу з дванадцяти. І з першого ж разу чула від мами, яке це дурне і безглузде заняття! Що я маю або видати, або закинути це, якщо не збираюся займатися цим для заробітку. Так часто я чула, що це нерозумно і про таке краще забути, що взяла і повірила в це. І знаєш, що? Талант не велика справа. Я знала людей, яким ведмідь на вухо на ступив, але через роки тренувань вони відточили такий голос, що заворожує, бачила тих, хто не відчував ритм, і навчився бити по ударних так, що вся зала заливається радісними зойками. Талант – це міф. Кожному дано можливості різною мірою. Якісь ми розвиваємо, про якісь геть забуваємо. А талант... навіть якби він був, усім цей талант приносить користь?

Вагон затрясло.

–Ми ж тут застрягнемо...–почала Майя.

–Анабелль? – вліз Едріан. – А ти... ти колись кохала?

Кес уперся в неї поглядом. Анабелль втупилася на нього озлоблено і перевела очі на Едріана.

–До чого питання?

–Ти могла б пройти це завдання заради нього? – запитав Едріан. – Якби він, скажімо, був у небезпеці.

–Він цілий і неушкоджений. Безглузда мотивація.

Раптово в підлозі вагона утворився провал, світилися курсуючі рейки, вагон захитало, тріщина тягнулася до Кеса. Вхопившись за найближчий поручень, він утримався на місці, але одна з його ніг різко провалилася вниз. Анабелль застигла на місці.

– О, боже... ви... – почала Майя.

–Вже ні.–обірвала її Анабелль, не відриваючи погляду від Кеса.

Вона зробила крок уперед, і тріщина пролягла до її черевиків. Кес, чортихаючись, хапався за поручень, але його рука зісковзувала, він опустився в провал по коліна, а вагон набирав швидкість.

–Тримайся! – Анабелль підбігла вперед і Кес, скрикнувши, провалився по пояс.

– Ти його не витягнеш. – крикнув Пі–Джей. – Ти маєш щось написати. Тільки так він урятується, що не ясно?

Анабелль пробурчала щось нерозбірливо і, борючись із собою, втупилася на друкарську машинку. Вона застигла так на кілька секунд, але крик Кеса вивів її з трансу, він майже повністю зник у дірі. Вона зітхнула і, розтиснувши пальці, почала люто друкувати щось. За секунду провал затягнувся, і Кеса відкинуло в глиб вагона, капюшон наліз йому на очі, Пі–Джей дістав червоний слід від долоні на обличчі, а двері до сусіднього вагона відчинилися. Посміхаючись, Анабелль встала з–за машинки і перша увійшла у двері.

–Боляче взагалі–то! – прошипів Пі–Джей, потираючи червону щоку.

Шлях до наступного вагона лежав через ланки, наче його причепили в останній момент. Холодний нічний вітер, що стикався з вагоном, який мчав, вибив повітря з легень.

–І, що далі? – кричав Пі–Джей.

–Дивіться! – крикнула Майя, тицьнувши пальцем на табло, що загорілося над дверима у вагон.

«Що в душі твоїй танцює, нехай зараз оживе»

–Де танцювати? На ланках? – роздратовано запитала Анабелль.

– Це мені! – крикнула Майя, усміхаючись.

–Як можна станцювати подію? – не зрозумів Пі–Джей. – Я маю на увазі... Зобразити на папері чи полотні, гаразд, а станцювати?

Майя зняла з ручки вагона пуанти і почала їх зашнуровувати.

– Не чув, що в балеті ставлять вистави? – запитала вона, зашнуровуючись, – Ми не просто танцюристи, ми – актори. Ми зображуємо справжню печаль, прикрощі розставання, муки смерті, розпач у коханні, балет витканий із почуттів, це не бездушне топтання підлоги під музику. Це воістину мистецтво.

Майя встала на пуанти і, граціозно обертаючись на місці, почала, ніби падати, здійснюючи піруети. Вона перетворила танець на крик про допомогу, з кожним рухом рук, вигином і поворотом, вона ніби показувала свій страх, трансформувала його в надію.  Її танець, точно магічно вплинув на приятелів. Вони застигли на місці, не відриваючи очей від неї. Вона підстрибнула у шпагаті й приземлилася біля протилежної ланки. Повертаючись, Майя опинилася біля дверей далекого вагона, і ті відчинилися для неї. Увійшовши у вагон другим, Кес намагався спіймати Анабелль.

–Нам потрібно поговорити. Анабелль, будь ласка.

–Ні. Я не хочу. Немає про що говорити, Кесе, відвали.

–Це було неймовірно... – зізнався Едріан, коли Майя розшнурувала пуанти й дістала з сумки балетки, в яких уперше увійшла у вагон.

–Так, лялечко. Ти дуже добре танцюєш. – підморгнув їй Пі–Джей.

–Дякую. –просяявши, сказала вона.

Друзі приземлилися на сидіння.

–Вам не цікаво, як ми тут опинилися? – запитав Пі–Джей.

–Ні.– в один голос відповіли всі.

Кес потягнувся до руки Анабелль, вона різко відсмикнула її і рушила в глиб вагона.

–Тоді чому саме ми і що нас об'єднує? – спробував знову Пі–Джей.