Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Ага, і далі за курсом печери зі зотлілими до кісток лицарями. – відповіла Анабелль, зітхаючи.

–А що якщо він має рацію? – погодилася Майя.

–Дякую, красуне. – просяяв Пі–Джей.– Я про те, злюка, що це можуть бути завдання, щоб відкрити нові двері у вагонах. – звернувся він до Анабелль.

–У цьому є раціональне зерно. – задумався Кес.

–Ну, тоді, друзі, це моя станція.– потираючи руки, сказав Едріан.

Від звуку голосу хлопця всі раптово втупилися на нього, ніби щойно помітили, що Едріан є в цьому вагоні, раптово він, не звиклий до загальної уваги, зніяковів.

–Про що це він? – запитала Анабелль.

–О... Едріан у нас великий вигадник. Він майстер у створенні сюжетів для відео–ігор, так, Еде? – поплескуючи друга по плечу, запитав Пі–Джей, Едріан почервонів. Напис рушив далі.

«Уяви, те чого бажаєш, та зобрази це на полотні.»

Поруч із дверима, наче з'явився з повітря, мольберт із полотном і різні за товщиною рапідографи, кілька склянок пензлів і три ряди різних фарб.

–Нічого не розумію...– насупився Едріан.

–Не засмучуйся, друже. – заспокоїв його Пі–Джей. – Це просто ще не твій час.

–Є тут художнички? – запитала Анабелль, впритул дивлячись на Кеса. – Ей, розмальовко–антистрес, здається, твоя зупинка.

–І що ти хочеш, щоб я зробив? – запитав він у Анабелль.

–Те, що ти вмієш найкраще. Ускладнюй.– відповіла вона.

–У цих двох, здається, все складно...– підчепив ліктем Пі–Джей Майю. Вона ангельськи йому посміхнулася.

Кес швидким професійним рухом намалював краєвид з озером і лісовими хащами вдалині.

–Мені здається, чи це не працює? – запитала Майя.

–Може, тобі потрібно намалювати те, чого ти б хотів? – запитав Пі–Джей.

–Точно.– вник Едріан.– Тобі потрібно намалювати, як ми звідси вибираємося.

–У формі коміксу.– потер підборіддя Пі–Джей, клацнувши пальцями.

Усі на нього втупилися, але йому, схоже, було все одно. Кес взявся за справу, змінивши полотно. Він розділив його на кілька секцій і на першій зобразив їх перед написом, потім себе біля полотна, потім двері в наступний вагон відчиняються. Світло осяяло у вагоні й двері роз'їхалися.

–Спрацювало! – крикнув Пі–Джей.

–Йдемо, швидше.– посміхнулася Майя.

–Секунду.– Кес намалював себе й Анабелль, що тримаються за руки.

–Міг би просто спробувати.– пом'якшала Анабелль, стоячи з ним за руку, через секунду.

Кес усміхнувся їй. Вони рушили в наступний вагон, який зменшив швидкість і їхав, як зазвичай.

–І скільки нам так їхати? – запитав Кес.

–Поки не приїдемо? – запитав Едріан.

Майя посміхнулася.

–А хто чим займається? – запитала вона. – Ви всі з Ґотліна?

Анабелль зробила вигляд, що не почула. Кес погладив її руку.

–Я працюю в тату–салоні на вулиці Айларіана. – сказав він.

 Едріан закрив руками обличчя, головний біль змушував скроні пульсувати.

–Ти в нормі? – запитав Пі–Джей.

–Не знаю.

Вагон затремтів.

–Знову? – запитав Едріан. – Прошу. Я не хочу цього...

Вагон сильно тряхнуло і по склу пішла тріщина.

–Ти з глузду з'їхав? Це ж пригода, Еде. – посміхався Пі–Джей. – Ми все життя про такі мріяли!

Едріан прибрав руки з обличчя й уважно втупився на приятеля.

–Я зрозумів, що з'їхав з глузду, коли, дивлячись у дзеркало, сказав щось на кшталт: "Ну, що, приятелю, йдемо чайку жахнемо?" А зараз... це дрібниці життя. Я просто нервую. – він обійняв себе руками, дивлячись на носи черевиків.

Усі на секунду замовкли і, переглянувшись, розреготалися. Едріан почервонів. Він не зрозумів, у чому річ, але чомусь йому лестило, що всі оцінили жарт.

Світло знову згасло, усі тут же втупилися на рухомий рядок.

«Звільни свій талант, рятуючи друзів.»

–Це ще, що за фігня? – насупилася Анабелль.

Майя повернула голову. Єдиним джерелом світла у вагоні був письмовий стіл, стілець і друкарська машинка.

–Тут є письменники? – запитав Пі–Джей.

Кес виразно дивився на Анабелль.

–Не смій.

–Анабелль...– сказав він.– Мені здається, це твоє.

–Ні.– відповіла вона, відійшовши в глиб вагона.– Я цим більше не займаюся.

–А в чому справа? Тобі важко написати, що ми звільнилися і звалили звідси? – фиркнув Пі–Джей.

–Так, чого ж сам не напишеш? – запитала вона, втупившись на нього колючим поглядом.