Тая Смоленська - Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська

Глава 12

Я сиджу в автобусі, втупившись у вікно, і спостерігаю, як повз пролітають знайомі вулиці мого містечка. Мені здається, що я занадто сильно схвильована через Артура, і це турбує мене.

Вдома мене зустрічає мама, яка тут же помічає на мені нову блузку. Її очі іскрять цікавістю.

- Тетяно, яка гарна блузка! Це нова? Коли купила? - запитує вона, посміхаючись.

- Так, мамо, - відповідаю я, намагаючись приховати свою незручність. - Довелося купити щось пристойніше. Мене... мене приставили тимчасовим секретарем до одного начальника. Він приїхав із перевіркою, а вільних людей у компанії не було... - трохи прикрашаю дійсність.

Вирішую, що з зізнанням про те, що я тепер не в бухгалтерії практику проходжу, а в Золотарьова на побігеньках, не варто затягувати. Мамина подруга все одно донесе. 

- Ох, може тобі пізніше місце запропонують у них, якщо добре себе зарекомендуєш, - надихається мама, я лише натягнуто посміхаюся. Усе ще не можу знайти сміливості в собі сказати, що після захисту дипломної роботи сюди не повернуся.  

Щоб відволіктися і заспокоїти свої думки, я вирішую зайнятися випічкою. Вибираю рецепт шоколадного торта - мого улюбленого. Усі інгредієнти вже на столі, і я починаю процес. Міряю борошно, какао, додаю цукор. Кожна дія допомагає мені зосередитися і відволіктися від думок про Золотарьова.

Спати лягаю з важкістю в грудях, а наступного ранку не маю часу думати про начальника і його раптово милий жест, бо ми з сім'єю готуємося до поїздки в гори разом із сім'єю Косіних. 

Я взагалі не натхненна цим відпочинком. Адже там буде Саша. Якого бачити мені не хочеться. Надто соромно за свої вчинки в минулому, і надто прикро за його слова, сказані зі знущанням у відповідь на освідчення в коханні. 

Ранок свіжий і ясний. Ми пакуємо речі, готуючись до відпочинку на вихідних. Я беру із собою тільки найнеобхідніше: зручне взуття для прогулянок і теплу кофту.

- Давай заберемо торт із собою, гарний же вийшов, - пропонує мама, відкривши холодильник. 

- Я знайду коробку для нього, - кажу і тягнуся до верхньої шафки на кухні. 

До обіду ми вже на базі відпочинку. Тут справді чудово. А перший сніг, що випав цього року, ще не встиг розтанути. 

Машина Косіних припаркована біля будиночка, в якому ми зупинимося на ці вихідні. Друга, сірий позашляховик, теж тут. Я здогадуюся, що це автомобіль Саші. Останнє що я чула, його зробили начальником відділення банку. 

- Ти виходиш? - батько стукає по склу. 

- А, так, - відмираю і вибираюся з салону. Озираюся на всі боки, натягую на голову капюшон, бо тут набагато холодніше, ніж у місті. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍