Світлана Литвиненко - Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко

Розділ 9

  Діана відчувала страх, незважаючи на те, що була сміливою та рішучою особистістю. Мабуть не знайти у світі людини, яка б не знала, що це за відчуття. Страх поглинув її цілком, позбавив можливості тверезо мислити. Зараз вона не належала собі, сльози нестримно бігли з її очей та під пов’язкою ніхто цього не бачив. А хіба її сльози могли б когось розчулити? Навпаки, негідники пораділи б її страху та слабкості. Тіло ніби сковувало і було важко йти, кожен рух вдавався з трудом. Назару все ж таки вдалося взяти Діану за руку, яку міцно стиснув. На відміну від неї він відчував злість, роздратування, досаду. Перебирав у голові всі ідеї, можливості, як викрутитися з цієї ситуації, як залишитися живими. Назар щохвилини сам себе засуджував за те, що вони опинилися у цьому лісі та у полоні гірських бандитів. Аби хоч сам, а то і її потягнув за собою. Так, утягнув цю безвинну дівчину у свої справи, наважив на небезпеку, а тепер не міг захистити. Він шкодував, що змусив Діану працювати на себе, вперше шкодував про те що взагалі когось до чогось змусив. Назар проникнув повагою до Діани та глибокою симпатією. Вона йому подобалася набагато більше ніж міг собі уявити.

  Діана зачепилася через каміння і трохи не впала та Назару вдалося її підхопити і він пошепки звернувся до неї:

-Ми виберемося звідси, я знайду спосіб. Обіцяю. Головне не розкисати, не впадати у відчай…

-А ну, припинили балачки,- один з бандитів ткнув рушницею у бік Назару.

  Вони йшли приблизно одну годину, а може трохи більше. Не можливо було підрахувати час. З зав’язаними очима, ти, ніби йдеш у темряві в невідомому напрямку, спотикаючись. Хотілося пити, тіло нило. Їх змусили підніматися у гори. Ще частіше почали падати, розбили руки, коліна. І не зважаючи на це Назар намагався ловити будь-які звуки, запам’ятовувати підйоми та спуски, бо не сумнівався, що в них вийде втекти.

  Нарешті прибувши на місце їм розв’язали очі. Їх завели у велику печеру, яка знаходилася у горах. В середині відчувалася сирість. Мабуть працював генератор (на бензині), бо було скрізь світло. Їх за товкали в кут, а два бандити сіли неподалік охороняти.  Діана з Назаром втомлено опустися на каміння. Їм кинули пляшечку з  водою.

-Скоро прийде Головний і вирішить, що з вами робити. Та знайте, живими вам звідси не вибратися,- нагло процідив скрізь зуби здоровенний бородач, той який кинув воду.

  Назар відкупорив пляшку і дав в першу чергу попити Діані, а потім попив сам. Він намагався роздивитися місце у якому опинилися. Із побаченого зрозумів, що знаходилися вони у глибині кам’янистої гори. Печера була широкою та довгою. Горіло багаття, над яким весів таганок в якому готувалася їжа. У різних місцях, то тут, то там сиділи групи бандитів. Серед яких не тільки були чоловіки, але і жінки. Назар нарахував чоловік п’ятнадцять, приплюсував тих які охороняють  назовні і тих які можливо десь ходять. По суті чоловік двадцять п’ять, плюс мінус.

-Хто вони?- запитала пошепки Діана.

-Якась бандитська сволота, яка переховується. Хороше вони собі місце знайшли, - відповів Назар посунувшись ближче до Діани.

-Не думала, що у нас час таке можливо. Як їм вдається жити у таких умовах? Невже їх це влаштовує, тобто життя без цивілізації. А що вони з нами зроблять? Вони нас точно вб’ють,- Діана знову заплакала, а Назар її обійняв, пригорнув до себе.

-Не знаю, які у них там плани, але думаю, що вбивати вони нас не будуть. Нам потрібно не падати духом. Ми повинні звідси втекти і повідомити поліцію.

-Ей ви,- почули голос бандита, який підійшов,- а ну, встали та пішли за мною. Головний приїхав і хоче вас бачити.

  Діана з Назаром підвелися і пішли за бандитом. Їх вивели на середину печери поближче до багаття, а через хвилину до них підійшов той, якого вони називали Головним. Цей Головний виглядав міцно, строго, теж з бородою і був одягнутим у військову форму. Він сів на великий камінь, який лежав перед багаттям і йому відразу падали чашку з чаєм.

-Як попали у наші краї?- запитам голосно і після його запитання у печері запанувала тиша, всі почали прислуховуватися.

-Наш гелікоптер зламався через непогоду, упав та зачепився за крони дерев, завис і тому ми лишилися живими. Може якось домовимося?- почав було Назар,- тримаючи весь час Діану за руку.

-При вас не знайшли ніяких документів. Де вони?- продовжував запитувати Головний.

-Загубилися,- Назар був чесний.

-Чим займаєтеся?

-Ми туристи,- Назар вирішив не говорити правду.

-Він всякі бойові прийоми знає,- вигукнув той бандит, якого зустріли першим.

-У дитинстві ходив у спортивну секцію,- поспішив уточнити Назар,- що ми можемо зробити для вас, щоб ви нас відпустили?

-Ми за вас можемо отримати хороший викуп,- Головний віддав пусту чашку,- але спершу назвете свої імена і тих хто може заплатити за вас.

-Я Назар, а це Діана. А можете зателефонувати моєму другові і він заплатить потрібну суму,- та Назар мав інший план,- дайте мені змогу самому з ним поговорити, щоб він зробив усе як потрібно.

-Це буде велика сума. Якщо не заплатить, то ти помреш, а твоя красуня буде розважати моїх хлопців.

  Почулися аплодисменти та вигуки. Усі підтримали свого ватажка.

-Коли я зможу йому зателефонувати?- запитав Назар.

-Завтра. Будемо їхати в одне місце і ви поїдете з нами, тоді і зателефонуємо. А тепер заберіть їх геть з моїх очей,- Головний сплюнув собі під ноги.

  Назара та Діану знову відвели в кут.

-Завтра, коли поїдемо з ними, то втечимо, ми повинні це зробити,- шепнув їй Назар,- а зараз притулися до мене та постарайся задрімати. Тобі потрібні будуть сили.

-Ми повинні вибратися,- це все, що могла сказати притулившись до нього і він її обійняв.

  Куди поділася її сміливість? Чому це раптом втратила віру у краще? Не вже вона зламалася та здалася? Ні, нізащо, ніколи. Діана поклала свою голову йому на плече заплющивши очі. Вірила йому, що їм вдасться втекти. Більше не відчувала до Назара злості і він більше не дратував її. Згадала, все, що відбулося з нею за останні дні. І хіба вона тоді розкисала, як зараз? Ні. Вона не здавалася і зараз теж не буде здаватися. Буде боротися, вони разом будуть боротися, щоб вибратися і вижити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍