Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

Цікаво, він часто залишає свій дорогоцінний кабінет, щоб розповідати робітникам, що їм робити?

- Так вони ж чисті! Лола прибрала після клієнтів, а більше тут нікого й не було. - відповіла я, махнувши в бік столів, щоб він на власні очі подивився, наскільки ті й так блищать.

Господар з явним небажанням обернувся, обвівши зал прискіпливим поглядом, а коли натрапив на барну стійку, урочисто тицьнув у неї пальцем, нібито тільки цього й чекав.

- Ось, слід від склянки. Не сиди, Емі. Ти маєш відпрацювати свої гроші, а просиджуючи дупу на стільці, за п'ять днів ти не впораєшся! - розвернувся, але потім кинув через плече, перед тим як піти у свій барліг. - І підлогу протри!

Я свердлила поглядом його спину в бежевому піджаку з папугами, а на душі було огидно від того, як тут чинять із людьми.

Туристи приїжджають у такий прекрасний мальовничий край, щоб набратися позитивних емоцій і спогадів, надихнутися, відпочити, а отримують стусана під зад, і замість відпочинку пашуть, як коні!

Тепер зрозуміло, чому в Ла Перлі набагато менше приїжджих, ніж у самому Сан-Хуані. Мабуть, чули про гостинну зустріч жителів, ось і не сунуть сюди носа. А мені, як завжди, пощастило. Добре, хоч телефон не вкрали, бо тато вислав би сюди пошуковий вертоліт. Батькам я, звісно, не сказала про те, що трапилося. Не потрібно їм зайвий раз хвилюватися. Впевненість, що їхня донька безтурботно відпочиває і їздить столицею Пуерто-Ρіко, робить їх щасливими.

Дверний дзвіночок задзвенів, і я підняла погляд від барної стійки, яку все ж таки протерла, щоб подивитися, хто увійшов. Можливо, мої перші відвідувачі. Але ні. Помилилася. Через зал у мій бік, упевнено йшов Андрес. Футболка поло щільно облягала міцні груди, демонструючи найвищий ступінь накачаних м'язів, спортивні бриджі та білі кросівки робили його зовнішність ідеальною, і аж ніяк не пасувала до його професії. Йому б моделлю працювати, а не барменом, та й розумово теж не треба було б напружуватися. Важкі кроки хлопця луною лунали по порожньому приміщенню. Дивно, чому, коли ступав Марко, цього не було чути?

Навіть хода видає його справжню сутність. Важкий, темний, повний чогось такого, про що страшно замислюватися. Я швидко відвела погляд убік, коли він обійшов барну стійку і потиснув руку Марко. Той усміхнувся, вказуючи на мене. Напевно, розповідає про зміни на робочому місці, але Андрес навіть погляду не підняв.

Я відвернулася, ловлячи себе на думці, що стежу за тим, як він натягує на себе чорну жилетку бармена, і як та щільно облягає його міцну спину. Схопила ганчірку і, зістрибнувши зі стільця, пішла-таки протирати столи. По-моєму, на деяких із них жахливі розводи.

- Adios, Emi! - через кілька хвилин крикнув мені Марқо, прямуючи до виходу.

- Стій! - швидким кроком поспішила я до нього. - Ти йдеш? Хіба сьогодні не твоя зміна? - з якимось незрозумілим страхом запитала я.

Залишитися наодинці з тим орангутангом у мене не було ні найменшого бажання.

- Ні, моя була вчора, а Андрес на кілька годин мене підмінив, так само, як і я сьогодні його. А тепер він весь твій! - підбадьорливо підморгнув мені хлопець і ретирувався, поки я не почала благати його залишитися. От же дідько!

Перший день і такий попандос!

Через дві години, коли я вже встигла обслужити своїх перших, других і навіть третіх клієнтів, намалювався Роберто, даючи нове завдання допомогти помити посуд на кухні. За весь цей час Андрес не сказав мені жодного слова.

Я кілька разів приносила йому замовлення щодо коктейлів, але він їх виконував і просто ставив на стійку, не спромігшись навіть пояснити, де з них який. Щоб не питати його, я обходила стійку і гортала спеціальну брошуру, в якій було розписано приготування всіх коктейлів і, власне, їхні фотографії. Він тільки хмикнув, коли я це зробила вперше, але так і продовжував мовчати. Що ж, обійдуся! Не велика втрата!

На кухні панував спокій, сеньйора Веласкес віддавала вказівки щодо страв чітко і голосно, і ніхто не смів навіть хоч із чимось посперечатися. Вона розповіла мені, що працює тут уже п'ять років, і з трепетом ставиться до приготування страв. З самого дитинства вона любила готувати, спочатку робила це для всієї своєї великої родини, а потім поступово почала готувати і для інших. Через те, що в Ла Перлі практично немає пристойних закладів, її запрошували на визначні події, щоб вона готувала для святкувань весіль чи поховань. Платили небагато, але їхати і пробувати свої сили в будь-якому іншому місті Марія відмовлялася. Як я встигла помітити, більшість мешканців Ла Перли сильно прив'язані до цього місця. Навіть незважаючи на всю розруху навколо, багато хто з них запевняє, що не покине його. Цікаво, це в них у крові, чи просто з самого дитинства дітям вселяють любов до батьківщини?

Уже практично помивши весь посуд, я взяла передостанню чашку з таці, і та вислизнула з мокрих пальців, і з дзвоном розбилася об кахельну підлогу. Я одразу ж обернулася на двері в кухню, очікуючи, що зараз сюди влетить Αндрес із тюбиком клею і виконає вчорашню обіцянку. Не те, що б я його боялася, але все ж учора, коли він із чистою люттю на мене кричав, усе ж повірила в те, що він здатний на багато що. Присівши навпочіпки, я почала швидко збирати осколки. Може він не почув? І щоб не спокушати долю, прискорилася з прибиранням, тож за тридцять секунд підлога вже ідеально блищала, а єдиний доказ провини спочивав у відрі для сміття.

Знову вийшовши в зал, я виявила, що один зі столиків, який я обслуговувала, був порожній.

- Ну добре, хочеш грати за такими правилами, значить буде так! - я розвернулася і пішла до решти столиків, ковтаючи образу.

Не розумію, що я зробила цій стерві? Гаразд, відібрала частину роботи Андреса, але ж не її! Але якщо вона вирішила влаштувати війну, значить буде їй війна. Я не з тих, хто просто так здається. Конфлікти не моє, і я завжди намагаюся їх усіляко уникати. Але коли мене так відверто чіпляють, платитиму тією ж монетою.