Майкл Крайтон - Загублений світ

— Я думала, ви теж науковець, — сказала Келлі.

— Колишній, — бадьоро відповів Торн. — Тепер я справді щось роблю, а не просто базікаю.

Колеги, які знали Джека Торна, погоджувалися, що вихід на пенсію розпочав дійсно щасливий період у його житті. Як професор прикладної інженерії та фахівець в області незвичайних матеріалів, він завжди виявляв практичну спрямованість і його любили студенти. Його найвідоміший курс в Стенфорді, «Структурна інженерія 101а» мав серед студентів назву «Завдання з колючками»,[9] бо Торн постійно спонукав свій клас до розв’язання прикладних інженерних завдань, які сам для них встановлював. Деякі з них вже давно увійшли в студентський фольклор. Наприклад, «Катастрофа з туалетним папером»: Торн попросив студентів скинути коробку яєць з вежі Гувера так, щоб жодне не розбилося. Для амортизації вони могли користуватися лише картонними трубками, що знаходилися всередині рулонів туалетного паперу. Розбиті яйця валялися по всій площі.

Іншого разу Торн спитав студентів, як можна збудувати стілець, що витримав би людину вагою двісті фунтів, використовуючи лише паперові ватні палички та нитки. А якось він почепив аркуш із відповідями на випускний іспит на стелю і попросив студентів зняти його звідти, використовуючи лише картонну коробку з-під взуття, де лежали фунт лакричних цукерок та кілька зубочисток.

Коли в нього не було лекцій, Торн часто виступав у якості експерта у судових справах, що були пов’язані з технологією матеріалів. Він спеціалізувався на вибухах, авіакатастрофах, зруйнованих будинках та інших лихах. Ці вилазки в реальний світ зміцнили його переконання, що вчені повинні мати якомога ширшу освіту. Він говорив: «Як ви можете щось проектувати для людей, якщо не знаєте історії та психології? Ніяк. Бо ваші математичні формули можуть бути досконалими, але люди можуть напартачити. А якщо таке трапляється, це означає, що напартачили й ви». Він пересипав свої лекції цитатами з Платона, Шаки Зулу,[10] Емерсона та Чжуан-цзи.

Але як професор, що був популярний серед своїх студентів і виступав за загальну освіту Торн, як виявилося, плив проти течії. Науковий світ рухався до ще більшої спеціалізації знань, що проявлялася у більш щільному жаргоні. У цій атмосфері подобатися студентам вважалося ознакою обмеженості розуму, а інтерес до проблем реального світу був доказом інтелектуальної бідності та злочинно байдужого ставлення до теорії. Але врешті-решт зіграло свою роль його захоплення Чжуан-цзи, через що його виштовхали за двері. На відомчій нараді один із його колег устав і оголосив, що «якийсь міфічний китайський базіка ні біса не значить для інженерії».

За місяць Торн достроково вийшов на пенсію і невдовзі заснував власну компанію. Він насолоджувався своєю новою роботою, але втратив контакт зі студентами, тож саме тому, мабуть, так любив двох юних помічників Левіна. Ці дітлахи були розумні, сповнені ентузіазму і достатньо юні, щоб школа ще не встигла зруйнувати їхній інтерес до навчання. Вони все ще могли на повну потужність використовувати свої мізки, а це, на думку Торна, було вірною ознакою того, що вони ще не завершили формальну освіту.

— Джеррі! — заволав Торн до одного зі зварювальників «Ар-Ві». — Збалансуйте розпірки з обох сторін! Пам’ятайте про краш-тести! — Торн показав на відеомонітор на підлозі, де було комп’ютерне зображення «Ар-Ві», що врізається у бар’єр. Спочатку він врізався передом, потім боком, перевертався і знову налітав на перешкоду. Щоразу машина залишалася цілою, зазнаючи невеликих пошкоджень. Ця комп’ютерна програма була розроблена автомобільними компаніями, що потім відмовилися від неї. Торн придбав її та модифікував.

— Звичайно, автомобільні компанії відмовилися від неї. Це гарна ідея, а гарні ідеї у великих компаніях не люблять, бо вони можуть призвести до випуску якісної продукції! — Він зітхнув. — Використовуючи цей комп’ютер, ми «розбивали» ці машини 10 тисяч разів: проектування, випробування, моделювання, знову випробування. Ніяких теорій, лише справжнє тестування. Як і має бути.

Про неприязнь, з якою Торн ставився до теорії, ходили легенди. На його думку, теорія була не більше ніж підміною досвіду, висунутою кимось, хто не знав, що має на увазі.

— А тепер подивіться. Джеррі? Джеррі! Нащо ми робимо усі ці симуляції, якщо ви, хлопці, не збираєтеся дотримуватися креслень? Ви що тут всі, подуріли?!

— Вибачте, Доку…

— Не вибачайся! Просто роби все, як слід!

— Ну ми все одно забагато набудували…

— Та ну? Це ти так вирішив? Ти в нас конструктор тепер? Просто дотримуйся креслень!

Арбі дріботів поруч із Торном.

— Я переживаю через доктора Левіна, — сказав він.

— Справді? А я ні.

— Але ж він завжди був надійним. І дуже організованим.

— Це так, — сказав Торн. — Але ще він завжди був імпульсивним і робив те, що йому заманеться.

— Можливо, — вів далі Арбі.— Але я не думаю, що він пропустив би заняття без поважної причини. Боюся, що він може бути в біді. Ще минулого тижня він змусив нас відвідати з ним професора Малкольма у Берклі, у якого в кабінеті була на стіні ця мапа світу і він показав…

— Малкольм! — форкнув Торн. — 3 мене досить! От вже ці двоє! Зустрівсь Яким з таким! Один непрактичніший за іншого. Але я б усе-таки волів, аби Левін був тут. — Він розвернувся на підборах і пішов у кабінет.

Арбі сказав:

— Ви збираєтеся скористатися супутфоном?

Торн зупинився.

— Чим?

— Супутфоном, — сказав Арбі.— Хіба доктор Левін не взяв його з собою?

— Як? — відповів Торн. — Ти ж знаєш, що найменший супутниковий телефон завбільшки з валізу.

— Авжеж, але не обов’язково, — сказав Арбі.— Ви могли зробити для нього дуже маленький.

— Я? Яким чином? — Незважаючи ні на що, Торн був захоплений цією дитиною. Ну як його не любити?

— За допомогою тої надвеликої інтегральної схеми, яку ми принесли, — сказав Арбі.— Така трикутна. Там було дві масивних мікросхеми «Моторола Бі-Ес-Ен-23» і це обмежена технологія, розроблена ЦРУ, тому що вона дозволяє робити…

Торн перервав його:

— Звідки ти це знаєш? Я попереджав тебе щодо зламу систем…

— Не хвилюйтеся, я обережний, — відповів Арбі.— Але ж це правда та схема, чи не так? Ви могли використати її, щоб зробити супутфон вагою один фунт. То ви зробили?

Торн довго дивився на нього.

— Можливо, — сказав він, — то й що з того?

Арбі посміхнувся, тільки й вимовивши:

— Круто.

Маленький кабінет Торна був розташований в кутку ангару. Усередині стіни були заклеєні кресленнями, бланками замовлень на дошках із затискачем і зображеннями тривимірних розрізів, зробленими на комп’ютері. На столі були розкидані електронні деталі, каталоги обладнання та пачки факсів. Торн понишпорив серед них і нарешті дістав маленький сірий портативний телефон.

— Ось він. — Він підняв його, щоб Арбі міг роздивитися. — Непогано,