Жиль Легардіньє - Остерігайтеся котів

class="p1">Невже це трапляється з усіма? Щоразу, коли я закохуюся, то завжди починаю з тої самої стадії, коли все про нього хочу знати. Це як булімія. Що він читає? Про що думає? Що робить? Двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень. Це виснажує, але безупинно бентежить. Аж голова йде обертом, але ще залишається трішки здорового глузду, щоб зрозуміти, що такого зі мною ще не було. З Ріком усе на грані. Я усвідомлюю, що моя техніка запам'ятовування здійснила чудо в його квартирі. Агент ЖТ перевершила себе. Я можу описати все, що побачила, до найдрібніших деталей. Якби в його помешканні відбувався чемпіонат світу «Знайди десять відмінностей», то я б виграла. Також можу зізнатися, що цього ранку я подумки його практично сфотографувала, спостерігаючи, як він бігає. Можу детально описати його руки, те, як він ставить ноги під час бігу, його підборіддя, як він тримає голову, мружить очі проти сонця, його посмішку, як по-особливому зводить ліву брову, коли говорить серйозно. Від мене нічого не приховаєш. Бажання все знати, наблизитися впритул ніколи не було таким сильним.

Звичайно, є зворотний бік медалі. Коли ми на цьому етапі, то починаємо складати власне враження про людей, додумуємо навіть неможливе. Це додає нам упевненості, ще більше прив'язує. Біда ось у чому: за найменшого відхилення дійсності від того, що ми собі науявляли, складається враження, що на нас вилили відро холодної води. З’являється нестерпне, принизливе відчуття непотрібності. Знову ця зрада. Справжнє горе полягає в переконанні, що нас уникають і хочуть покинути. Через якийсь жест, нікчемну фразу псується настрій, серце крається.

Цього вечора в Софії я майже не розмовляла впродовж усієї вечері. Для мене це незвично. До речі, дівчата припинили розповідати про свої пригоди, щоб попіклуватися про мене. Я цього не просила, тому що, незважаючи на їхню милу увагу, вони нічого не могли змінити. Навіть в оточенні уважних подруг я почувалася самотньою. Нестерпно самотньою.

Я повернулася, як зомбі, не могла заснути. Годинами просиділа в темряві, мене непокоїло, чому він подався знову бігати. Або був роздратований, або тут криється якась таємниця. Та я не довіряю таємницям і не заспокоюся, доки її не розгадаю.

Якщо поміркувати, то цей хлопець надто ідеальний, щоб бути справжнім. Ввічливий, вихований, красивий, складає свої речі, навіть коли ні на кого не чекає. Це мало б мене насторожити! Це як ангорські кішки, які не залишають по собі шерсті, а таких просто не існує. Під чарівною зовнішністю точно ховається злочинець у бігах. Холоднокровно, методично він спокушає мене, щоб викрасти всі мої заощадження. Йому доведеться розчаруватися. Тим гірше для нього. Потім він мене заріже, як кролика, і складе, як одну зі своїх сорочок, перш ніж закопати в парку фаянсового заводу.

Усю ніч і весь день це питання не припиняло мене непокоїти. Це безумство. Ми, дівчата, коли думаємо про когось, то вже думаємо постійно. Щосекунди він проникає в кожен закуток нашої свідомості. Ви щосили намагаєтеся думати про щось інше, але найдрібніша деталь перевертає все догори дриґом. Нав'язлива одержимість. Я вручаю буклет із сімейного страхування клієнту й думаю про ту сім'ю, яку зможу побудувати одного дня з ним. Мию чайник — він такого ж кольору, як його очі. Гортаю книжку з рецептами «Особливі кіші й пироги» — так, я це роблю, — і тут у слові «кіш» є літера «к», як в імені Рік. Складки на шторі, а я бачу, як із нього спадає сорочка. Усе довкола наштовхує на думку про нього. Я наче одурманена, але не хочу прокидатися. Намагаюся чимось відволіктися. Надсилаю кілька листів, але користуюся нагодою, щоб знайти щось про нього. Результат мене вразив: геть нічого. Жодного сліду. Немає давніх друзів, шкільних змагань, навчання в невідомому ліцеї чи диплома з інформатики. Наче Ріка не існувало. Точніше, наче він існує лише в реальному житті. Я знову уявляю його, чую, як він говорить, наче передивляюся матеріали судової справи. Потім у моїй голові відбувається справжнє судове засідання. Інколи я одягаю адвокатську мантію, і кожен доказ свідчить про його невинність, або я на місці прокурора і в усьому звинувачую його. Та хай би яким був вирок, я хочу бути охоронцем у його в’язниці.

Щоб відволіктися, я телефоную подружкам, але навіщо… Я примусила себе вийти на вулицю й насолодитися сонцем, але пройшлася лише кварталом, не помічаючи нічого. Мене мучило єдине питання: чому він подався бігати? Урешті я повернулася, щоб відчути себе ближчою до нього. Ви, мабуть, уважаєте мене божевільною. Але коли я наблизилася до своєї квартири, то мені закортіло піднятися до нього, щоб бути поруч, практично на його території. Я могла б залишитися тут, просидіти на останній сходинці або заснути, скрутившись калачиком на килимку, як вірний пес. Раптом почувся шум, і я зі швидкістю світла збігла вниз. Я могла вбитися, але й мови не могло бути, щоб він мене тут побачив. Потім повернулася, як лев у клітку, до своєї квартири. Рік заполонив усі мої думки, питання про нього не давали мені спокою. Це був справжній кошмар.

Тож я надумала: доки не вирішу цю проблему, не може бути й мови братися за щось інше. Пункт за пунктом я проаналізувала моє нікчемне існування й наважилася знищити все, що мені його ускладнювало. Оскільки основне було не під силу, то я виправлю решту. До речі, я ніколи не приймала стільки важливих рішень, як цього вечора.

18

У вівторок зранку, прийшовши в банк, я вже почувалася втомленою. Мабуть, через мій жалюгідний стан, Жеральдін виглядала привабливішою, ніж зазвичай. Коли вона відчинила двері і я побачила її за віконечком, то не можу сказати, що вона була красивою — про це всі знають, — але в ній з'явилося більше благородства, ніж раніше.

— Добрий день, Жулі! Та ти святкувала всі вихідні.

«Вона це сказала тому, що я шкутильгаю, чи тому, що в мене мішки під очима?»

— Не зовсім, Жеральдін. А ти у формі?

— У чудовій формі.

Я ніколи не бачила, щоб вона реагувала з таким ентузіазмом. Очевидно, час від часу вліпити ляпаса якомусь бовдуру йде на користь.

Я пішла покласти речі на місце. Моя перша зустріч лише за півгодини, тож я вирішила скористатися моментом, щоб поговорити з Жеральдін. Вона саме розкладала чекові книжки в сейфі. На кожну потрібно було почепити мітку. Жеральдін намагається це зробити скріпками, але вони замалі, тож щоразу