Ісабель Альєнде - Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде

майже ніколи не залишав мене голодною, — казала, наче виправдовуючись. Тоді сідала на вулиці й починала грати на цитрі, видобуваючи з неї нестерпний лемент. Деякі перехожі, щоб заспокоїти її й змусити замовкнути, кидали монетку.

Скоцюрблений по інший бік муру, Амадео Перальта чув ці звуки, що, здавалося, линули з-під землі й проймали йому нерви. Цей щоденний докір мусив щось означати, але він не міг пригадати, що саме. Іноді його охоплювало відчуття провини, однак пам’ять зраджувала його й видіння минулого губилися в густому тумані. Він не знав, чому перебуває в цій могилі, й поступово забув також світ світла, поринувши в своє нещастя.

Подарунок для коханої

Орасіо Фортунато виповнилося сорок шість років, коли в його життя ввійшла худорлява єврейка, здатна змінити його звички шахрая та збити з нього пиху. Він був із поріддя циркачів, людей, які народжуються з гутаперчевими кістками й природною вправністю, що дозволяє їм робити сальто-мортале, і в віці, коли інші дітлахи повзають, мов хробаки, ці висять униз головою на трапеції та чистять зуби леву. Перш ніж батько Орасіо із штукарського балагану, яким той був доти, зробив поважний заклад, цирк Фортунато пережив на своєму віку більше прикрощів, ніж слави. Інколи, в періоди катастроф чи безладу, трупа скорочувалася до двох-трьох членів клану, які возили в розхитаному ридвані подертий намет й установлювали його у вбогих селищах. Дід Орасіо впродовж багатьох років сам тягнув на собі цілу виставу: він ходив по линві, жонглював запаленими смолоскипами, ковтав шпаги з толедської криці, діставав з капелюха помаранчі та змій і зграбно танцював менует зі своєю єдиною партнеркою — мавпочкою, вбраною в кринолінове плаття та капелюшок з пір’їною. Дід, однак, зумів протистояти мінливостям долі, бо в той час, коли чимало цирків прогоріли, не в змозі конкурувати з іншими, більш сучасними видами розваг, він урятував свій, а під старість спромігся навіть податися на південь континенту й вирощувати на власному городі спаржу та суниці, залишивши цирк без боргів своєму синові Фортунато Другому. Тому бракувало батькового щиросердя, він не був схильний робити еквілібристичні вправи на линві чи піруети з шимпанзе, зате мав незаперечну підприємницьку жилку. Під його орудою масштаб і престиж цирку зросли настільки, що він зробився найбільшим у країні. Три гігантських смугастих шатри прийшли на зміну вбогому наметові лихих часів, у численних клітках містився пересувний зоопарк із дресированими звірами, інші вигадливі машини перевозили акторів і поміж них єдиного відомого в історії черевомовця, який був карликом-гермафродитом. Точна копія каравели Христофора Колумба, що пересувалася на колесах, доповнювала Великий міжнародний цирк Фортунато. Ця величезна флотилія із каравелою як дивовижною згадкою про часи Конкісти попереду процесії вже не пливла за течією, як за часів діда, а рухалася вперед головними автострадами від Ріо Гранде до Магелланової протоки, зупиняючись лише у великих містах, куди в’їжджала під гуркіт барабанів, ревище слонів і лемент блазнів, — тож не було в околі такої людини, яка◦б не відала про приїзд цирку.

Фортунато Другий одружився з повітряною гімнасткою, яка народила йому сина, названого Орасіо. Жінка залишилася в одному з містечок, якими пролягав їхній маршрут, бо не хотіла залежати від чоловіка й надумала заробляти на прожиток своєю непевною професією, тож покинула малюка на батька. Від неї в хлопчика зберігся невиразний спомин; він не міг вирізнити образ матері з-поміж численних знайомих акробаток. Йому вже виповнилося десять років, коли батько знову пошлюбився з циркачкою, цього разу наїзницею, яка вміла стояти на голові на всьому скаку й перестрибувати з одного коня на іншого із зав’язаними очима. Вона була напрочуд вродливою, та хоч скільки вживала води, мила й парфумів, не могла позбутися кінського запаху — сухого духу поту й сили. Огорнутий цим неповторним ароматом маленький Орасіо втішався в обіймах її чарівних рук за відсутності матері. Однак через якийсь час наїзниця теж пішла, не попрощавшись. Уже в зрілому віці Фортунато Другий узяв третій шлюб із швейцаркою, котра подорожувала в туристичному автобусі, пізнаючи Америку. Він втомився від свого бедуїнського життя й почувався старим для нових потрясінь, тож згодився проміняти цирк на осіле життя й зрештою замешкав у будиночку в Альпах, серед буколічних гір і лісів. На чолі цирку залишився Орасіо, якому було вже за двадцять.

Орасіо підростав, живучи непевним життям під цирковим шатром, щодня кудись переїжджаючи й засинаючи завжди на колесах. Він зовсім не заздрив іншим дітям, які ходили до школи в сірих формах й чиї долі були накреслені від самого народження. На відміну від них він почувався могутнім і вільним. Знав усі таємниці цирку й однаково невимушено прибирав за звірами й балансував вбраний як гусар на висоті в п’ятдесят метрів, зачаровуючи публіку посмішкою принца-наступника. Якби в якусь мить йому забракло стабільності, він й уві сні не згодився◦б на неї. Досвід кинутої матір’ю, а згодом і мачухою дитини породив недовіру, передусім до жінок, однак він не став циніком, бо успадкував од діда чуле серце. Орасіо був талановитим циркачем, але комерційний бік справи його цікавив більше, ніж мистецький. Змалку він поставив собі за мету розбагатіти, наївно сподіваючись за допомогою грошей досягти певності, якої не мав у сім’ї. Він додав своєму закладові щупалець, придбавши мережу боксерських залів у різних столицях. Від боксу природно перейшов до вільної боротьби та, маючи грайливу уяву, перетворив цей брутальний спорт на драматичну виставу. Це він вигадав Мумію, яка з’являлася на рингу всередині єгипетського саркофагу; Тарзана, який прикривав інтимні місця таким мізерним клаптиком тигрячої шкури, що під час кожного його стрибка публіка тамувала подих у чеканні якогось відкриття; Янгола, який бився об заклад на свою золоту шевелюру — йому її щовечора зрізав ножицями лютий Курамото — вбраний, мов самурай, індіанець-мапуче. Втім, на другий день Янгол знову виходив на арену з неушкодженими кучерями, що незаперечно доводило його божественне походження. Ці та інші комерційні витівки, як і поява на людях із парою охоронців, чиїм завданням було залякувати конкурентів і збуджувати цікавість жінок, принесли Орасіо лиху славу, якою той вельми тішився. Він гараздував, подорожував світом, укладаючи контракти й вишукуючи монстрів, з’являвся у клубах і казино, мав засклений будинок у Каліфорнії й ранчо на Юкатані, проте більшу частину року мешкав у фешенебельних готелях. Втішався товариством найманих білявок. У пам’ять про мачуху вибирав ніжних, пишногрудих, однак любовні справи не надто його цікавили, і коли дідусь наполягав, аби він одружився й народив дітей, щоб рід Фортунато не залишився без спадкоємця, Орасіо відповідав, що,