Людмила Петрівна Іванцова - Сердечна терапія

class="p1">Саме після згадки про нього, не без допомоги хорошого коньяку, тональність розмови дещо змінилася. У приятельському обміні новинами прорізався Тендерний інтерес, виникли напівтони, зринули запитання про особисте. Час від часу Антоніну огортали компліменти та порівняння з нею-колишньою, яка «так мало змінилася», з іншими жінками, які «молоді, дурні та корисливі», чи з ровесницями, котрі «гладкі, обмежені та скалічені побутом». І здавалося, що на тлі Романового широкого життєвого досвіду саме Антоніна виглядала ідеальною жінкою.

Вона відмахувалася від його жартівливих компліментарних атак, сама розігріта благородним алкоголем та спогадами про колишнє. Але десь глибоко всередині не могла не погодитися, адже, чесно кажучи, теж якось дійшла тих самих висновків, порівнюючи себе з пустоголовими яскравими білявками чи зі своїми однолітками, позбавленими смаку, але не обділеними зайвою вагою. Тож, коли пляшка коньяку спорожніла, Антоніна, ще тримаючи образу на Ігоря, уздріла в Тарчинському цілком підходящу кандидатуру як мінімум для помсти чоловікові, а може, й для більш далекосяжних планів. Хто з випадкових нових знайомих, скажіть, будь ласка, міг так миттєво оцінити всі її плюси?! А якщо додати бонус у вигляді нереалізованого в юності чоловічого інтересу, то можна було прихилити до себе цей «об’єкт», взагалі не напружуючись. Хіба що Антоніна не дуже розібралася в хронології його шлюбів-розлучень, але чудово зрозуміла, що Тарчинський має свій бізнес, підтримуваний якимось багатим інвестором, буває за кордоном і не бідує, хоча криза прокотилася і по ньому.

Ось так несподівано повертає життя: пішла придивитися до іноземців, а втрапила у вир, який закручував навколо себе Роман іще замолоду. Така вже у нього була харизма.

Після ресторану друг юності відвіз Антоніну додому на своїй машині, хоч вона і заперечувала, — чоловік ніколи не сідав за кермо напідпитку. Але Роман пообіцяв їхати помалу, та й не дуже далеко було. Коли вже біля будинку він нахилився поцілувати на прощання пасажирку, Антоніна вподобала запах його парфумів і, ще під впливом коньяку та піднесеного настрою, підставила не щоку, а губи. Поцілунок затягнувся. І здалося, навіть здивував самого Романа. Після цього Антоніна елегантно залишила салон машини і, не озираючись, зацокотіла підборами до під’їзду. І тільки коли її гаряча рука торкнулася холодної ручки на дверях, подумала: «Мабуть, варто трохи постояти в під’їзді, охолонути, бо з такими очима навряд чи треба з’являтися перед Ігорем. Хоча... Сам винен. Нарвався! Догрався зі своєю Сонею?! Заплатиш мені!»

Але дражнити гусей було ще зарано, та й безглуздо. А що з Тарчинським ще не кінець, а лише початок, — не було жодного сумніву. Чекаючи на ліфт, Антоніна подивилася на годинник — за п’ять хвилин одинадцята. Згадала, що вимкнула мобільний іще там, у галереї. Тепер увімкнула його і миттєво отримала чотири повідомлення про пропущені дзвінки. Три від Ігоря, один від Яни. Передзвонювати обом не було сенсу. Яні запізно, а Ігор — ось він, тільки натисни потрібну кнопку в ліфті, і будь ласка...

Піднімаючись угору, вона дивилася на себе у велике дзеркало, яке нещодавно оселилося на стіні. І для чого воно у ліфті? Мабуть, щоб дорогою додому чи звідти мешканці могли потренувати потрібний вираз обличчя, вдягти відповідну ситуації маску. Антоніна випрямила спину, облизнула і стиснула губи, гордовито підняла брови і додала погляду незалежної зверхності. Загальна картина її влаштувала. До такої жінки навряд чіплятимуться з дурними питаннями.

Відімкнула двері своїм ключем. Ступила у напівтемний коридор. Світло горіло лише на кухні. Вловила запах якихось медикаментів. Повісила пальто у шафу-купе, роззулася, відчула через тонкі колготки прохолоду кахлів, пройшла на кухню, побачила на столі чарку та пляшечку з серцевими краплями. Хмикнула. «Показуху влаштовує? Тисне на психіку? Ну-ну...» Зазирнула в кабінет — нікого. Прочинила двері у спальню — Ігор лежав під ковдрою спиною до неї. Зачинила двері і пішла у ванну кімнату.

Вона довго розглядала себе оголену у великому люстрі. Як на вік «трохи за п’ятдесят» — у чудовій формі. Немарно витрачено гроші та час на басейн, курс масажу, домашній велотренажер. Хіба що можна сходити в солярій. Без білизни. Довго милася під душем, відчуваючи, як у її нутрі перемішувалися, мов струмені води, такі різні почуття — образа, жага помсти, жалощі до себе, гнів, тривога, новий інтерес до Романа, який чомусь виринув із минулого саме зараз, ніби кинутий кимось рятувальний круг, а може... може — спокуса, і треба ще зважити, чи варто... Але від згадки про їхній поцілунок тілом прокотилася хвиля бажання, й Антоніна відчула, що вона від цієї приперченої страви точно не відмовиться, а куди саме спрямувати нові стосунки, то треба ще роздивитися, ніхто в потилицю не жене.

Тихо повернулася до спальні, вмостилася на своїй половині подружнього ліжка і швидко заснула глибоким сном. А десь під ранок, перевертаючись із боку на бік, у напівсні відчула, що Ігор спить, обійнявши її рукою.

13

Вадим не поспішав повертатися додому. Його невеличка, але загалом симпатична двокімнатна квартирка, не в центрі, але біля метро, останнім часом перетворилася на нічліжку, куди молодий лікар повертався, виключно щоб відіспатися після важких операцій та чергувань. Відтоді як виїхала Анжела, стало там якось зовсім порожньо та незатишно. Хоча раніше вона часто телефонувала на мобільний і сварилася, що робота йому дорожча, що кохана дівчина вештається тут сама, «як ідіотка», «тупо сидить в інеті» чи видзвонює подружок, щоб розважитися, ходить десь «повисіти» з ними. Анжела все частіше нарікала, навіщо їй такий мужчина, якого вона майже не бачить. Хай би ще, мовляв, був такий зайнятий якимось великим бізнесом, але захоплено різати немовлят за зарплатню, не брати хабарів, не мати ніколи часу на кохану жінку — то просто абсурд!

Не сказати, щоб зарплатня у Вадима була мізерною, це ще з ким порівнювати. Але «мазераті» він поки що купувати не планував, та й на Мальдиви не збирався, хоч і міг би вибратися раз на рік, поставивши собі те за мету. Але навіщо йому ті Мальдиви, якщо він і там буде постійно думати про клініку, про нові технології лікування та оперування серцевих патологій у малюків, яким без втручання київських лікарів не вижити?

Усе частіше йому здавалося, що вони з Анжелою ніби живуть у якихось різних площинах, хоч і мешкають в одній квартирі та сплять в одному ліжку. Ніяких конкретних пропозицій щодо свого бачення спільного майбутнього дівчина не озвучувала, але невдоволеності сьогоденням не приховувала. Може, ще не вигадала, яке б нове Вадимове втілення її влаштувало, чи по-жіночому