Людмила Петрівна Іванцова - Сердечна терапія

сіре небо. Обійшла будівлю собору і зупинилася біля нетинькованої частини стіни. Поклала обидві долоні на старовинні камені і заплющила очі.

Скільки вона так простояла — не знала. Ніхто її не турбував, аж доки мелодія мобільного не повернула у сьогодення.

— Доброго дня! — пролунав у слухавці втомлений жіночий голос. — Ви Яна? Мені дала ваш телефон одна знайома... Вона сказала, що до вас можна прийти... Поговорити... У мене... у мене проблеми... Якби ви сказали, коли вам зручно і де...

Яна мовчала в нерішучості, що межувала з відчаєм. Що могла вона сьогодні сказати чужій жінці, яка сподівалася на підтримку? Що наразі й сама підкошена, знесилена і воліла б виговоритися і виплакатися комусь у плече? Що ось майже з такого самого дзвінка почалася історія, в яку вона втрутилася і яка так гірко закінчилася? Що тепер вона взагалі боїться тих чужих історій і себе в них, почувається винною і майже злочинницею, то як тепер до неї можна йти по допомогу?!

— Яно? Ви чуєте мене? То куди мені прийти?

— Я... Я не знаю, чи матиму змогу... Я не...

— Прошу! Прошу, вислухайте мене, інакше... Інакше я просто не знаю, що може статися, — зовсім тихо промовив у слухавку чужий голос.

— Добре. Приходьте сьогодні о п’ятій, — Яна зітхнула і назвала адресу дитсадка.

Невисока молода жінка у чорній трикотажній шапочці, у сірій короткій шубці та джинсах, заправлених у смішні волохаті чобітки, озирнулася на стіну зі старовинної цегли та каміння, ще раз торкнулася їх рукою, провела долонею по обличчю і повільно пішла до дзвіниці, брама під якою вела до метушливого міста та до життя, яким жінка мала йти далі.

Епілог

— Скажіть, що таке щастя? На вашу думку, звісно? Що ви розумієте під словом «щастя»?

— Щастя — це бути молодим.

— Щастя — це коли всі живі та здорові, а ще — здатні один одного зрозуміти.

— Слово «щастя» має в своєму корені морфему «час». ЩАСТЯ не є константою, це ефемерний, тимчасовий стан. Цей стан дається іззовні, чи здобувається лишень на якийсь період, на час, на певну частку нашого життя. І говорячи, що якась людина щаслива, мусимо усвідомлювати, що щаслива вона у цю саму мить, чи в період, про який йдеться! Щастя — то є епізодичне відчуття неймовірної радості, гармонії, задоволення. Але — лише в певний момент людського буття.

— Коли я щасливий, у мене душа всміхається. І, мабуть, це віддзеркалюється на обличчі.

— Щастя — це коли ти довго про щось мріяв, старався для цього, а тепер бачиш, що воно нарешті починає здійснюватися. А ще щастя, коли мама щаслива!

— Щастя, це коли ти дивишся на лікарняні події тільки по телевізору в комічних серіалах!

— Щастя зустріти СВОЮ людину, це сили небесні посилають не багатьом, хіба що обраним. Тому що більшість людей, на жаль, навіть не уявляє, як-то воно буває.

— Щастя — це нормальний непитущий мужик удома, бажано, щоб із руками, і не гуляка, нормальні здорові діти, не босяки і не наркомани, стабільна робота. Щоб зарплатня вчасно, дах над головою... Господи, та що нашій женщині для щастя треба? От все це і трошечки ласки. І всьо! Баба щаслива! А коли вона щаслива — то і всім навколо від того добре.

— Щастя — це не забувати, яким ти був у молоді роки! А ще — не забувати, ким і яким ти хотів, мріяв бути! ЩАСТЯ — це стан, коли у тебе розгортається душа і хочеться літати. Чи то від усвідомлення себе, чи від почуття до когось. Це складно визначити, це — як... НЕБО.

— Щастя словами не визначають. Його відчувають шкірою! Усім єством! Щастя — це бути поруч із близькими тобі людьми. Інколи навіть просто сидіти мовчки.

— Щастя — це..................................................................

КОХАННЯ ТА ІНШІ ЛІКИ

Сюжетні лінії так віртуозно переплітаються і характери героїв розкриваються так поступово, що читати роман через сторінку — варіант цілковито неприйнятний. Тільки послідовно, сторінка за сторінкою приймаючи цю настоянку, можливо отримати максимум користі і задоволення.

Ольга Хвостова, автор і ведуча програми «Книжкова полиця»

Яна відкрила в собі незвичайний талант... Антоніна запідозрила, що чоловік її зраджує... Олександра присвятила своє життя доньці, її мрії про балет... Усе це сталося не в один день, але день, коли доля звела їх разом, подарував надію кожній! Антоніна прийшла до Яни як на сповідь. Їй полегшало, коли вона звірила незнайомці свою таємницю: її чоловік, батько її сина, закохався, як хлопчисько, і в кого — в однокласницю, яку не бачив багато років! Але таємницю сповіді порушить вторгнення Олександри, і проблеми професорської дружини зблякнуть на тлі одкровень цієї молодої вдови...

— Я щодня перевіряла пошту, як наркоман у жаданні дози, мене трусило, не могла дочекатися, коли чоловік відкриє листа, що надійшов від «любої Соні» ще в обід, а я вже бачила його у скриньці та кусала себе заруку, щоб не відкрити завчасно, бо як же? Ігор прийде і побачить, що хтось копирсався в його пошті, та змінить і пароль до ящика, а заразом і ставлення до мене... А «люба Соня» має чоловіка, хоч і значно гіршого за Ігоря... Але тепер вона, хоч і старша на два роки за мене, та авжеж цікавіша — бо, по-перше, овіяна романтикою хлопчачого кохання, а по-друге, не остогидла йому за тридцять років сімейного життя, як власна дружина.

Примітки

1

Тумас Транстрьомер, шведський поет, лауреат Нобелівської премії; переклад Юлії Мусаковської.

2

Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» МОЗ України. ОХМАТДИТ — абревіатура від «Охорона материнства та дитинства».

3

Антуан де Сент Екзюпері, «Маленький Принц».