Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 17

Я лежала на Гриші та не могла повірити, що він поруч. Та я навіть не мріяла про це, розуміла, або він не хоче мене бачити, або його просто немає в місті. І коли йшла на побачення, була повністю налаштована на Влада. Мені здавалося, що я б змогла закохатися в нього і можливо навіть побудувати з ним стосунки. А тут Гриша. Зі мною поруч. Ні, навіть піді мною.

― Тепер так буде завжди, ― хмикнула я, та потерлася щокою об його груди.

― Ти про що? ― почула напівсонний голос.

― Я зверху, у всьому.

― Ну, це ми ще обговоримо. Не впевнений, що я з подібним смирюся. А ось у сексі дозволю керувати, але не завжди.

― Гриш, я серйозно. І взагалі, з якого дива я твоя наречена? ― обурилася я, і хотіла піднятися, але він не дозволив, натиснувши рукою мені на поперек.

― Я думав, ти зрозуміла мене.

― Послухай, ми повертаємося на три місяці назад? Знову твої накази та власницькі замашки?

― Ні, наказувати я тобі не збираюся, але ти моя наречена.

― Гриша, твоєю нареченою я стану тільки тоді, коли ти зробиш мені пропозицію.

― Це чого, на коліно вставати? ― задумливо уточнив він, а я піднявшись, подивилася в його очі.

― Мені не треба, щоб ти ставав переді мною на коліна. Але каблучка з квітами не завадить. Але не так швидко, милий. Спочатку ти будеш залицятися до мене, водити в кафе, гуляти вулицями тримаючи за руку, цілувати на заході сонця.

― Яка романтична хрінь.

― І я?

― Що ти?

― І я, виходить хрінь, якщо я романтик?

― Лікарка, не нервуй. При чому тут ти.

― Тоді зроби так, щоб поруч з тобою я себе почувала жінкою.

Гриша підступно посміхнувся, ковзнув руками по стегнах викликаючи в моєму тілі мурашки.

― Знімай трусики, і я покажу...

― Гриша...

Я різко розвернулася, побачивши у дверях нахабну посмішку Макса.

― Як же ви мене дістали! ― проричала я і поспішила злізти з Гриші. ― Максиме, тебе не вчили, що стукати треба?

― Вибач, я не очікував побачити тебе тут.

― Засмучу тебе, милий, я тепер буду завжди перед твоїми очима.

Він нахмурився.

― Ніна моя наречена, ― поспішив порадувати брата Гриша.

― Майбутня. Губу не розкочуй так швидко.

― Ну, брате, те, що тобі з лікаркою буде не нудно, це факт. З нею тільки заспокійливими запасайся.

Я зиркнула на нього незадоволеним поглядом.

― Макс, підбирай вирази, ― вимовив Гриша, піднімаючись у ліжку.

― Гаразд, вибач, Нін.

― Та ну вас. Я додому, ― забрала свою сумочку і чмокнувши Грішу, пройшла до дверей.

― Лікарка, тебе Макс відвезе. Нічого у такому вбранні одній гуляти містом.

― Я таксі викличу. Досить з мене і Макса і Паші.

― А що ти така красива? ― уточнив Макс, дивлячись на мій наряд.

― Зі побачення втекла. Бувайте.

― Ніна, я подзвоню. Не візьмеш слухавку, я втечу з клініки.

У відповідь я тільки посміхнулася і прикрила за собою двері. Це ще Гриша не знає, що я скоро повернуся. Просто вирішила з'їздити додому переодягнутися і взяти трохи їжі для мого пацієнта. Все ж домашня їжа куди краще лікарняної.

Викликавши таксі, присіла на лавочку в очікуванні машини, коли телефон задзвенів, сповіщаючи про вхідний дзвінок. Галя.

― Привіт, подруга.

― Привіт. Як побачення? Ти ж вже вдома?

― Я ще не вдома, але... побачення скасувалося.

― Ого, чому? Він тебе образив? ― здивовано поцікавилася Галя, на що я посміхнулася.

― Ні, Галь, навпаки, вчинив, як справжній чоловік. Відступив.

― Не зрозуміла. Чому?

― Тому, що я... загалом, я зараз у лікарні у Гриші. Він на моїх очах потрапив в аварію.

― А, так ось куди цей недоумок Макс зірвався.

― Так, він у лікарні, я бачила його.

― Ну тоді йому пощастило, інакше я б йому дупу надерла. Як Гриша?

― Жити буде. Нога зламана, але в цілому нормально.

― Значить, ти розтанула перед Гришею?

― Не те щоб розтанула, але дала йому шанс. До того ж він про все мені розповів, і тепер тільки від нього залежить чи стану я по-справжньому його нареченою.

― Нічого собі! Ти про що?

На стоянці зупинилася машина таксі. Я пройшла до неї та сівши в салон, повідомила водієві свою адресу.

― А він мене в наречені записав, але ти ж знаєш, я так просто не здамся.

― Ага, нерви мужику помотаєш. Я знаю. Щоб все офіційно, красиво. А ти де їдеш?

― Треба переодягнутися і привезти їжі Гриші. Сподіваюся, завтра його відпустять додому.

― А ось тут вже цікаво. І куди він поїде? До себе додому, чи до тебе?

Я посміхнулася на підступне питання Галі.

― До тебе! Будеш виходжувати його.

― Ага, звичайно. Мені його брата вистачить. Той ще ревнивий жеребець.

Я реготнула, прекрасно розуміючи, про що вона говорить.

― Гаразд, подруга, мені теж потрібно приготувати пізню вечерю. Макс обіцяв повернутися.

― Я не розумію, ти що одна вдома? А де батьки? А чому Макс буде ночувати у тебе? Ні, я розумію, що ти давно доросла дівчинка, але все ж.

― Відчепись! А батьки на дачі.

― Гаразд, мовчу. Завтра подзвониш, розкажеш.

― Добре. Бувай.

Я тільки головою похитала на її поведінку. Швидко, однак Макс привласнив мою подругу, хоча, знаючи Галю, хто ще кого привласнив.

Забігши додому, я приготувала для Гриші гречку з печінковими оладками, благо останні були у мене готові в холодильнику. Зварила курячий суп і зібрала трохи свіжих овочів. Чай поп'є той, що в коридорі можна зробити. Нехай спасибі скаже, що я дбаю про нього. Зібравши все в судки та сумку, я побігла переодягатися в спортивний костюм. Попри те, що на дворі кінець травня, вечори все ще прохолодні, краще зняти кофту, якщо буде спекотно. Кинула погляд на годинник, і похитавши головою, викликала таксі. Нічого, зараз я доглядаю за ним, а потім він буде залицятися до мене, тільки в іншому форматі.

У клініку я повернулася вже на початку другої ночі. У реєстратурі чергувала знайома медсестра, яка без питань пропустила мене в палату. Потрібно буде обов'язково принести їй шоколадку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍