Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

          Одягнувши наступне плаття, я подивилася в дзеркало. Темно–синє, майже чорне, воно виглядало розкішно. Довжина сягала середини стегна. Зшите з щільної тканини і прикрашене зверху тонким, майже непомітним мереживом. Ліф міцно прилягав до грудей, а плечі, шия і руки були оголені. Срібні і золотисті перлини густо розсипалися на талії, і подекуди прикрашали собою верх і долівку сукні. Вони нагадали мені Чумацький шлях, з його міріадами зірок.

          – Ідеально! – очі його загорілися, і я побачила в них ту магію, яка мені так подобається. – Те що треба! Упевнений, вона буде задоволена! – схвильовано вигукнув Леон, а мене аж пересмикнуло.

          «Вона»?

          З неприхованою злістю, я повернулася в примірочну. Зняла сукню і жбурнула її на стілець. Я кипіла від люті. Засранець! Влаштував тут спектакль! Використовував мене, як манекен, щоб вибрати сукню інший! А я – дурочка, думала, що подобаюся йому! От наївна!

          Швидко переодяглася в свій одяг. Перш, ніж вийти в зал магазину, зробила кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися.

          Леонід чекав мене, сидячи на дивані, поруч з примірочними. З байдужим виразом обличчя я пройшла повз нього і стала за касу.

          – Можеш упакувати в подарункову коробку? – він підійшов до прилавка і сперся на нього долонями.

          – Так, – мій голос був напруженим, і навіть спроби говорити якомога спокійніше не увінчалися успіхом.

          Акуратно відірвавши цінник, я склала плаття і спакувала його в коробку. Леон простягнув мені банківську картку для розрахунку. Мовчки провела оплату, взяла чек і поклала його в коробку. Намагалася не дивитися на нього.

           – Тобі подобається плаття, яке ти вибрала? – несподівано почула його запитання.

          – Так, воно дуже гарне, – тихо відповіла.

          Мене охопив смуток, я боялася розплакатися. Тому все ніяк не могла подивитися йому в очі.

          Леонід узяв рукою міє підборіддя і ніжно підняв мою голову. Ми зустрілися поглядами.

          – Наступної неділі я хочу, щоб ти була в ньому. Запрошую тебе на побачення, – його великий палець ласкаво пройшовся по моїх губах. – Це мій подарунок тобі.

          Він нахилився до мене і м'яко торкнувся губами моїх губ, потім ще раз, і ще. З кожним ніжним дотиком зникали мої безглузді підозри.

          Заглянувши йому в очі, я знову поринула в магічну і привабливу глибину. Ця магія з'являлася, коли він дивився на мене.

          – Діанка, ти така щира і наївна дівчина, – він підійшов до мене настільки близько, що я боялася, що він почує, як сильно б'ється в грудях моє серце. – Я думав, що в наш час таких дівчат вже не існує.

          Леон взяв мою руку і поклав її собі на груди. Долонею відчула, що його серце стукає так само швидко, як і моє.

          – Я не ображу тебе і не зроблю тобі боляче. Повір мені.

          Він не відвів погляду. Я не помітила в його очах ні натяку на лукавство або брехню. Сама не знаю чому, але я вірила Леону. Його щирі слова зачепили глибокі струни моєї душі, не залишивши місця сумнівам.

          Сама цього не чекаючи, припала до його губ і пристрасний поцілунок з'єднав нас. Нереальне відчуття насолоди переповнювало мене. Я піддалася почуттям, припинила стримуватися. До сих пір я намагалася тримати їх під контролем. Боялася першої проявити ініціативу.

         Мені було все одно, де ми і що відбувається навколо. Леон поруч, і це найголовніше.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно