Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

Коли твій шлунок буде порожнім, приходь до мене, і ти побачиш, чи це справді так. У мене тут досить спритності, — говорив Мауглі, показуючи свої руки, — і якщо ти потрапиш у пастку, я зможу повернути тобі борг, як і Багірі, й Балу. Бажаю вам вдалого полювання.

— Добре сказав, — пробурмотів ведмідь.

Пітон наблизив голову до плеча Мауглі.

— Смілива душа й спритний язик! — сказав він. — Ти далеко підеш у наших Джунглях, дитинча! Ну а тепер краще йди звідси зі своїми друзями. Рушай спати, тому що місяць сідає, і скоро почнеться таке видовище, на яке тобі краще не дивитися.

Місяць заходив за схил гори, і в його промінні ряди мавп, які вишикувалися вздовж стін та зубців башт здавалися якимись живими тремтливими статуетками. Балу пішов до водойми попити, а Багіра давала лад своєму хутру. Каа в той час виповз на середину тераси і, широко роззявивши пащу, дзвінко стиснув щелепи. Почувся різкий звук, від якого всі мавпи, що не зводили з пітона очей, здригнулися.

— Місяць заходить, — сказав він. — Чи для вас достатньо світла?

Над стінами почулося жалібне скиглення, схоже на плач вітру:

— Ми бачимо, Каа.

— Чудово. Тепер почнеться танок. Танок голоду. Сидіть тихо й дивіться.

Він скрутився в два і три великих кола, погойдуючи з боку в бік головою. Потім пітон вирішив утворити різні фігури: вісімки, м’які трикутники, що перетворювалися на квадрати і п’ятикутники. Він повільно звивав й розгортав свій безкінечний тулуб, ні на хвилину не зупиняючись, не пришвидшуючи й не уповільнюючи своїх рухів, ні на мить не припиняючи свого шипіння. Поступово темнішало, і кільця, що розгорталися та згорталися, зливалися разом в одну рухливу масу чогось величезного, безформного, звідки долинало шипіння, свист, шурхіт зміїної шкіри.

Балу й Багіра стояли непорушні, закам’янілі; вони хрипко стогнали, шерсть на спинах ставала дибки. А Мауглі бачив усе це, дивився і нічого не розумів.

— Бандар-Ліг, — почувся нарешті голос Каа. — Чи можете ви поворухнути ногою або рукою без мого наказу? Відповідайте.

— Без твого дозволу ми не можемо поворухнути ні ногою, ні рукою, о могутній Каа.

— Прекрасно. Підсуньтеся до мене на один крок.

Лінії мавп здригнулися, хитнулися, ніби зрушені вітром, і всі одразу безвладно зробили один крок у напрямку до Каа. Разом з ними Багіра й Балу теж зробили один крок уперед.

— Ближче! — прошипів Каа, і всі вони посунулися знову.

Залишався непорушним один Мауглі; він поклав руки на Балу й Багіру, щоб відвести їх назад. Тільки-но він торкнувся їх, обидва здригнулися, наче прокинувшись від важкого сну.

— Поклади свою руку на моє плече, — прошепотіла Багіра. — Тримай її, не знімаючи, інакше я увійду просто в пащу до пітона.

— Що з вами? Адже перед вами лише Каа, який кружляє, здіймаючи пилюку, — сказав Мауглі. — Ходімо звідси! — І всі втрьох крізь отвір у стіні вийшли у Джунглі.

Балу полегшено зітхнув, коли вони зупинилися перепочити під деревом.

— Присягаюся більше ніколи не мати справ із Каа! — тремтячи всім тілом, промовив він.

— Він знає значно більше за нас, — сказала Багіра, теж здригаючись. — Ще кілька хвилин — і я, мабуть, потрапила б у його пащу.

— Багато народу пройде туди, перш ніж зійде місяць, — говорив Балу. — У нього буде сьогодні щедре полювання, і дуже своєрідне — як завжди.

— Поясніть, що це було з вами? Я нічого не розумію, — запитував Мауглі, який не знав про те, що пітон може зачаровувати свої жертви. — Коли я дивився на нього, я не бачив нічого, крім звичайного великого змія, який у темряві звивається кільцями. А ніс у нього був гарненький! Весь закривавлений! — і Мауглі розреготався.

— Хлопчику, — суворо зупинила його Багіра. — Його ніс був закривавленим через тебе, так само, як і боки в мене і шия та плечі в Балу. Ні ведмідь, ні я через тебе не зможемо полювати протягом кількох днів.

— Ну, досить, це все дрібниці! — втрутився Балу. — Ми щасливі, що з нами наше людське дитинча.

— Це правда, але він таки нам дорого коштував. Замість того щоб полювати, я віддала на поталу свою спину, а ще гірше — свою честь. Пам’ятай, Мауглі, що через тебе я, чорна пантера, змушена була звернутися до Каа по допомогу. Через тебе я і Балу поводилися, як дурненькі маленькі пташки, яких він змушує бути присутніми на своєму «танку голоду». І все це відбулося тому, що ти вирішив погратися з Бандар-Логом.

— Так, це правда, я винен, — засмучено промовив Мауглі. — Я погане людське дитинча.

— Ану, Балу, що говорить про це Закон Джунглів? — запитала пантера.

Балу зовсім не хотів завдавати Мауглі прикрощів, але він знав, що треба суворо дотримуватися Закону Джунглів, і неохоче пробурмотів:

— Закон говорить: каяття не відміняє покарання, але зауваж, Багіро, що він ще дуже малий.

— Я це беру до уваги. Але він учинив погано і його слід покарати. Що ти, Мауглі, на те скажеш?

— Нічого. Я винен. Балу й ти отримали через мене поранення. Закон цілком справедливий.

Багіра дала Мауглі з півдюжини легких ляпанців; вони, мабуть, навряд чи розбудили б дитинча пантери, але для семирічної дитини це було досить серйозне покарання. Отримуючи удари, Мауглі не промовив жодного слова.

— А тепер, Маленький Брате, — сказала Багіра, — стрибай на мою спину, і ми поїдемо додому.

Однією з переваг Закону Джунглів було те, що отримане покарання змиває всі сліди провини. І всі скоро забувають про те, що викликало це покарання.

Мауглі поклав голову на спину Багіри й міцно заснув. Він прокинувся лише