Редьярд Джозеф Кіплінг - Мауглі

ще оберемками відкидав мавп, які наступали на нього, але, очевидно, вже втрачав сили, стрілою кинувся Каа, гнучкий, готовий до бою. Вся міць нападу пітона полягає в ударі, якого він завдає головою, і сила цього удару залежить від ваги його тіла.

Уявіть спис, таран чи молот вагою майже півтонни, який розгойдується й керується живою ручкою, і ви зрозумієте, що може зробити пітон своїм ударом. Чотирьох-п’яти-футовий пітон ударом своєї голови збиває з ніг дорослу людину, а Каа був довжиною футів із тридцять. Його перший удар поцілив у самісінький центр натовпу, що обліпив Балу, але другого удару вже можна було й не завдавати. Мавпи розсипалися навсібіч з криками:

— Каа! Це Каа! Біжіть, рятуйтеся!

Цілі покоління племені Бандар-Ліг виховуються й ростуть під враженням численних історій про Каа, які розповідають старші мавпи своїм дітям:

— Нічний мисливець Каа може так само нечутно пересуватися по гілках дерев, як нечутно росте мох. Він може схопити з гілки, як пір’їнку, найсильнішу мавпу. Старий Каа іноді схожий на гілку дерева чи на гнилий стовбур, тому на ці хитрощі можуть ускочити наймудріші з мавп, які, нічого не підозрюючи, сідають на нього, і тоді мертва гілка оживає і хапає жертву. Каа — єдина істота в Джунглях, якої бояться мавпи; і жодна з них не може сказати, яка ж могутність і сила пітона, бо жодна не виходила живою з його обійм.

Ось чому, щойно залунав крик «Каа, Каа!», всі мавпи перелякано кинулися навсібіч, полізли на дахи, на стіни будинків, залишивши Балу, який задихався від утоми й болю. Його хутро було набагато густішим, ніж у Багіри, але й він дуже постраждав під час бою. Лише зараз, уперше за весь час битви, Каа розкрив пащу й зашипів протяжно, голосно — це почули всі мавпи, навіть ті, які поспішали здалеку до Холодної Балки на допомогу. Всі враз застигли, почувши це грізне шипіння, тож гілки, на яких вони сиділи в цієї миті, зігнулися й затріщали під ними. Непорушно завмерли й ті мавпи, які видерлися на стіни й порожні будинки. Над зруйнованим містом одразу запанувала мертва тиша, і Мауглі чув, як Багіра виходила з води й обтрушувалася. Але скоро крики й гамір залунали знову: мавпи оговталися після першого нападу жаху та полізли вище на стіни, обліпили зубці укріплень і кам’яних ідолів й наповнили повітря скаженими криками. А Мауглі стрибав у літньому палаці, притискаючись обличчям до отворів різьблених стін, щоб побачити, що відбувалося ззовні, й кричав по-совиному, щоб показати своє презирство до мавп.

— Витягніть людське дитинча з цієї пастки: я не можу нічого вдіяти, — говорила Багіра. — Допоможіть йому швидше вийти звідти, поки вони не напали знову.

— Вони не наважаться й поворухнутися, доки я їм не дозволю. Ссс… шш! — грізно прошипів Каа, і над містом знову запанувала тиша. — Я не міг прийти раніше, хоча, якщо я правильно почув, до мого вуха долинуло твоє прохання, — звернувся Каа до Багіри, трохи глузуючи.

— Я… я могла крикнути щось під час бою, не тямлячи себе, — спантеличено відповіла пантера. — А ти, Балу, не поранений?

— Та я досі ще не певен, чи не розірвали вони мене на сотню шматочків, — пробурмотів Балу, трусячи по черзі лапами. — Як вони мене побили! Нема місця на моєму тілі, яке б не боліло! Каа, ми сьогодні завдячуємо тобі нашим життям — я і Багіра.

— Дрібниці! А де ж людське дитинча? — запитав Каа.

— Я тут, у пастці, я не можу сам видертися звідси, — кричав Мауглі через баню з проваленим верхом.

— Заберіть його звідси! Він витанцьовує, як павич Мао, і передушить наших дитинчат, — шипіли кобри всередині палацу, де був хлопчик.

— Ти диви, який молодець! — з подивом мовив Каа. — У нього скрізь друзі, у вашого людського дитинчати! Нумо, хлопче, відсунься вбік, а ви, Отруйне Плем’я, заховайтеся: я зараз проб’ю стінку.

Каа уважно оглянув будівлю й зупинив свій погляд на тій ділянці стіни, де решітка потріскалася. Він спочатку двічі-тричі легко вдарив головою, наче оцінюючи ситуацію, а потім, піднявши голову футів на шість над землею, ударив кілька разів по-справжньому. Різьблена будівля не витримала й завалилася, здійнявши хмару пилу. Коли пилюка вляглася, в отворі, що утворився, з’явився Мауглі й одразу кинувся в обійми своїх друзів, перестрибуючи по черзі від Багіри до Балу.

— Ти неушкоджений? — запитував у нього ведмідь з усією ніжністю, на яку був здатен.

— Я злий, голодний, але зовсім неушкоджений. Ой, леле, ви обидва дуже постраждали! На вас кров!

— Ну, не лише ми, інші постраждали більше, — сказала Багіра, облизуючи лапи й позираючи на мертвих мавп, які валялися на терасі навколо.

— Це все дрібниці, не варто й говорити. Добре, що ти цілий, моя гордосте, моє маленьке Жабеня, — гарчав Балу.

— Чи не краще залишити ніжності на потім, — сказала Багіра таким суворим голосом, що навіть Мауглі поглянув на неї здивовано. — Не забувайте, що тут Каа, якому ми завдячуємо перемогою, а ти, Мауглі, — своїм життям. Подякуй йому за нашими звичаями, хлопчику.

Мауглі подивився вбік і лише зараз помітив величезного пітона, голова якого хиталася просто над його головою.

— То це і є ваше людське дитинча? — промовив Каа. — Яка в нього ніжна шкіра, і як він схожий на плем’я Бандар-Ліг! Дивися, малюк, будь обережним, бо я можу в сутінках прийняти тебе за мавпу: коли в мене сходить шкіра, мій зір слабшає.

— Я і ти, ми обидва однієї крові, — прошипів у відповідь Мауглі. — Сьогодні ти врятував моє життя, і я не забуду цього. Моя здобич буде твоєю здобиччю, якщо ти будеш голодним, Каа.

— О, щиро дякую, Маленький Брате, — сказав Каа, сяючи очима. — А що ж може здобути такий сміливий мисливець? Я запитую, бо не проти колись пополювати з тобою.

— Я нікого не вбиваю, бо ще замалий. Але я вмію заганяти кіз до справжніх мисливців.