Василь Биков - Піти й не повернутися

куди страшніше. А то — хлопців! Що вони могли зробити, ті його хлопці? Може, сказали що? Чи посварилися з ким? Ну, дадуть по десять канчуків і відпустять. Таке вже було. Тоді я ще не передбачав усього, що станеться внаслідок цього арешту Морозових хлопців.

А Мороз трохи заспокоївся, віддихався, навіть закурив самосаду (раніше не курив наче) і поволі став розповідати.

Виявляється, така картина.

Бородич усе ж домігся свого: хлопці підстерегли Каїна. Якраз два дні тому цей поліцай на німецькій машині з німцем-фельдфебелем, солдатом і двома поліцаями приїхав до батька на хутір. Як було вже не один раз, на хуторі заночували. Перед тим заїхали в Сельце, забрали кабанців у Федора Боровського та глухого Денищика, нахапали по хатах з десяток курей — назавтра мали везти в містечко. Ну, хлопці усе запримітили, розвідали і, коли стемніло, городами — на дорогу. А на дорозі тій, коли пам'ятаєш, недалеко від того місця, де вона виходить на шосе, у виярку невеликий місток. Місток невеликий, але високий, до води метрів зо два, мабуть, хоч і води тієї по коліна, не глибше. До містка — досить крутий спуск, а потім — підйом, через те машина чи підвода, коли їдуть, беруть розгін, інакше на підйом не вискочиш. О, ці шибеники все врахували, тут вони були майстрами. Тут у них все було тонко зроблено.

Отож, як стемніло, всі шестеро з сокирами і пилками — до цього містка. Очевидно, попопріли добре, та все ж підпиляли стовпи, не зовсім, а так, наполовину, щоб про людське око тримався місток і людина чи кінь могли перейти, а машина — ні. Машина, звісно, переїхати цей місток уже не могла. Зробили все як слід, ніхто їм не перешкодив, не застав, радісні, вибігли вони з виярка і попростували в село. Але не всі. Як же спати всім у такий час, коли буде летіти догори колесами німецька машина! І двоє, Бородич і Смурний Андрій, лишилися, щоб побачити цей момент. Вибрали собі місцинку в кущах і засіли пильнувати здалеку. Всіх інших відправили додому.

Загалом усе йшло так, як і передбачалося, крім деяких дрібниць. Але, мабуть, ці дрібниці й занапастили їх. По-перше, Каїн припізнився, очевидно заспав після пиятики. Розвиднілось, у селі повставали люди, почалася звичайна господарська метушня — сюди-туди. Миклашевич потім казав, що вони дома за всю ніч і повік не стулили і чим далі, тим більше тривожилися: чому не прибігають дозорці А дозорці вперто чекали машину, якої все ще не було. Замість неї на дорозі ранком з'явилася підвода. Дядько Євмен, нічого не підозрюючи, їде собі у виярок по дрова. Довелося Бородичу вилізти зі своєї схованки й зустрічати дядька. Каже: «Не їдьте, під мостом міна». Євмен перелякався, не став дуже цікавитися тією міною і подався в об'їзд.

Нарешті, годині, може, о десятій, на дорозі показалася машина. На жаль, дорога була погана, у вибоїнах, швидкості не було ніякої, то вона й повзла тихо, перевалюючись з боку на бік. Не було розгону і на виярку. Помалу сповзла вона під ухил, на містку шофер ще пригальмував, став перемикати швидкість, і тоді одна поперечина надламалася. Машина накренилася й боком повалилася під міст. Як потім з'ясувалося, німець і поліцаї, кабанці й кури просто зсунулися набік, у воду, але зразу ж посхоплювалися. Не пощастило тільки одному німцеві, що сидів біля кабіни, — якраз під борт потрапив і його задушило. Витягли з-під машини вже мертвого.

А хлопці як побачили, чого домоглися, очманіли від щастя й хвилювання, дременули кущами до села. На радощах, мабуть, здалося, що всім фріцам і поліцаям капут, машині теж. І невтямки було їм, що Каїн та інші зразу ж посхоплювалися, заходилися піднімати машину, і хтось тоді загледів, як у чагарях мигнула постать. Постать малого хлопчика — більш нічого не вдалося побачити. Але й цього було доволі.

У селі кожна чутка поширюється блискавично. Через якусь годину вже всі знали, що трапилося на дорозі у виярку. Каїн прибіг по підводу, щоб везти труп німця до містечка. Мороз, як почув про це, одразу кинувся в школу, послав до Бородича, але того не було вдома. Тоді Миклашевич Павлик, помітивши, як стривожився їхній учитель, не витримав і розповів йому про все.

Мороз не міг знайти собі місця, але уроків у школі не відмінив, почав тільки з невеликим запізненням. Хлопці, які навчалися, теж усі поприходили. Не було одного Бородича, в той час він уже не ходив до школи. Мороз усе поглядав у вікно, казав потім — усі уроки провів біля вікна, щоб побачити, коли хто чужий з'явиться на вулиці. Але того дня ніхто не з'являвся. Коли скінчилися заняття, Мороз удруге послав Смурного по Бородича, а сам лишився чекати. Як він сам потім розповідав, становище його було вкрай безглузде. Зрозуміло, хлопці більш-менш подбали про те, що стосується самої диверсії, але як бути далі, коли диверсія вдасться, вони просто не думали. І вчитель теж не знав, що робити. Він розумів, звичайно, — німці цього випадку так не полишать, зчинять бучу. Можливо, запідозрять і хлопців, і його теж. Але ж у селі три десятки чоловіків, думав, не так просто між ними знайти саме того, кого треба. Коли б він завчасно знав, що готували ці шибеники, то напевно щось придумав би. А тепер усе звалилося на нього так зненацька, що він просто не знав, як рятуватися. Та й яка загрожує небезпека, теж було невідомо. І кому вона загрожує насамперед. Мабуть, треба було в першу чергу побачити Бородича, все ж той старший, розумніший. Знову ж таки, він з сусіднього села, може, була рація до якогось часу переховати в нього хлопців. Або, навпаки, найперше його треба десь приховати.

Поки він сидів тієї ночі у своєї бабусі та чекав Смурного із Бородичем, передумав різне. І от десь майже опівночі чує: стук-стук у двері. Але стук не дитячої руки — це він збагнув одразу. Відчинив і остовпів: на порозі стояв поліцай, їхній Ловченя, про якого я вже казав. Але чомусь один. Не встиг Мороз щось зметикувати, як той і