Володимир Набоков - Лоліта

i книжка зслизнула з мене, наче санчата, й мiстрiс Гейз, прогулюючись, пiдiйшла й поблажливо проказала: "Та ви шльопнiть її добряче, коли вона заважає вам у ваших роздумах. Як я люблю цей сад", мовила вона далi без знака оклику. "Це сонце, хiба це не рай (знак запитання також вiдсутнiй)". I з зiтханням удаваного блаженства нестерпна панi опустилась на траву й задивилась на небо, спираючись на розкиненi за спиною руки, й раптом старий сiрий тенiсний м'яч плигнув через неї i з дому долинув трохи бундючний голос Лолiти: "Pardonne, maman. Я не в тебе цiлила". Звiсно, нi, моя гаряча, шовковиста привабо!

12.

На цьому кiнчались записи в щоденнику.

З них випливає, що попри всю винахiдливiсть диявола, схема була щоденно тiєю ж: вiн починав з того, що спокушав мене, а потiм суперечив менi, кидаючи мене з тупим болем в самому коренi мого складу. Я знав точно, що я хотiв зробити, не порушивши цноти маленької дiвчинки. Врештi-решт я вже мав деякий досвiд за довгi роки поводження з власною манiєю. Менi випадало назирком володiти смугастими вiд свiтлотiнi нiмфетками в публiчних парках; траплялось впроторюватись з обачливiстю ницього ласолюбця в той тiснiший теплiший кiнець мiського автобуса, де обвисала на ременях зграя школярок. Та тепер, упродовж майже трьох тижнiв, на всi мої жалюгiднi хитрощi ставились перепони. Виною цих перепон була здебiльшого Гейзиха (котра, хай вiдзначить читач, радше побоювалась, як би Лолiта не отримала задоволення вiд спiлкування зi мною, нiж того, щоб я мав насолоду вiд Лолiти). Дика пристрасть, що розрослась у менi на цю нiмфетку — на першу в життi нiмфетку, до якої я, нарештi, мiг дошкарябатись незграбними, ниючими, боязкими пазурами — мене б безсумнiвно загнала знов у санаторiю, якби диявол не втямив, що йому треба дати менi невеличку слажду, якщо вiн бажає, щоб я йому ще прислужився забавищем.

Читач також помiтив ще й таке: цiкавий мiраж озера. Було б логiчним з боку мiстера Мак-Фатума (як хочу найменувати мого диявола) приготувати менi невеличкий дарунок на обiцяному бережку, в передбаченому сосняку. Та насправдi в задумцi Гейзихи крилася пастка: вона не попередила мене, що Розонька Гамiльтон (прегарненька смаглявка) також поїде на пiкнiк i що нiмфетки шептатимуться на вiдстанi й бавитимуться на вiдстанi, й веселитимуться цiлком окремо вiд нас — мiж тим, як мiстрiс Гейз та її вродливий пожилець чемно вестимуть розмову в напiвроздягненому виглядi далеко вiд цiкавих очей. Очi все ж пiдглядали i язики теревенили.

Що за дивовижна штука — життя! Ми прагнемо наставити проти себе як раз тi сили рока, якi ми хотiли б власкавити. Перед моїм приїздом моя господиня передбачала покликати стару дiву, на iм'я Фален (її мати колись служила в Гейзихи в сiм'ї кухаркою), щоб та оселилася з Лолiтою й мною, мiж тим як сама господиня, конторниця за натурою, знайшла б собi службу в великому мiстi. Вона в'явила собi весь устрiй дуже ясно: в'їжджає сутулий, в окулярах гер Гумберт зi своїми середньоєвропейськими скринями й починає порохнявiти в надрах дому, затулившись стосом ветхих книг; нiким не люблена негарна донька перебуває пiд суворим наглядом мiс Фален, котра вже раз, 1944 року, вже мала Ло пiд своїм канючим крилом (Ло згадувала те лiто з подрогом обурення), а мiстрiс Гейз служить в елегантнiй фiрмi. Та доволi нескладна подiя зашкодила виконанню плану: мiс Фален зламала собi стегно в Саваннi (Джорджiя) в самий день мого прибуття до Рамзделя.

13.

Недiльний день, пiсля вже зображеної суботи, стався таким же погiдним, як передрiкало метеорологiчне бюро. Виставивши на стiлець, що стояв за дверима, тацю з залишками мого ранкового снiданку (його повинна була моя добра квартировласниця прибрати, коли їй буде зручно), я пiдкрався до балюстради подесту в своїх пошарпаних нiчних туфлях (єдине, що маю пошарпаного), прислухався й з'ясував наступне.

Був знову скандал. Мiстрiс Гамiльтон повiдомила телефоном, що в її дочки "температура". Мiстрiс Гейз повiдомила свою дочку, що, вочевидь, пiкнiк доведеться вiдкласти. Запальна маленька Гейз повiдомила велику холодну Гейзиху, що якщо так, то вона не поїде з нею до церкви. Мати сказала: "Чудово" й поїхала сама.

На подест я вийшов одразу пiсля голiння, з милом у вухах, все ще в бiлiй пiжамi з волошковим (не бузковим) узором на спинi. Я негайно витер мильну пiну, надухмянив волосся на головi й у пахвах, одягнув фiалковий шовковий халат, i нервово собi приспiвуючи, подався вниз у пошуках Лолiти.

Хочу, щоб мої вченi читачi взяли участь у сценi, що я її важуся знов розiграти; хочу, щоб вони розглянули кожну деталь й самi впевнились в тому, якою обережнiстю, якою цнотливiстю просякнутий весь цей мускатно-солодкий епiзод — якщо до нього поставитись iз "неупередженою симпатiєю", як висловився в приватнiй розмовi зi мною мiй адвокат. Отже, почнемо. Я — перед нелегким завданням.

Головна дiюча особа: Гумберт Муркотун. Час дiї: недiльний ранок у червнi. Мiсце: залита сонцем вiтальня. Реквiзит: стара строката тахта, iлюстрованi журнали, грамофон, мексиканськi цяцянки (покiйний Гарольд Е.

Гейз — царствiє небесне добряку! — зачав мою ясочку пiд час сiєсти, в кiмнатi з блакитними стiнами, в весiльну подорож до Вера Круц, i по всьому домi були тепер сувенiри, включно з Долорес). На нiй було в той день чудове ситцеве платтячко, яке я вже раз бачив, рожеве, в темно-рожеву клiтину, з короткими рукавами, з широкою спiдницею й тiсним лiфом, i на завершення кольорової композицiї, вона яскраво нафарбувала губи й тримала в жменi розкiшне, банальне, едемськи-рум'яне яблуко. Тiльки шкарпетки й шльопанки були невихiднi. Її бiла недiльна торбинка лежала кинутою бiля грамофона.

Серце менi закалатало барабанним боєм, коли вона пiдупала на канапу поряд зi мною (спiдниця повiйно видулась, впала) й стала грати глянсовим плодом. Вона кидала його вгору, в сонячний пил, й хапала його, роблячи хлюпкий, полiрований, порожнiй звук.

Гумберт Гумберт перехопив яблуко.

"Вiддайте!", заблагала вона, показуючи мармуристу рожевiсть долонь. Я повернув "Золоте Сiм'ячко". Вона його схопила й вкусила, й моє серце було як снiг пiд тонкою шкаралатною шкiрочкою, i з мавпячою спритнiстю, такою притаманною цiй американськiй нiмфетцi, вона вихопила в мене журнал, який я машинально розкрив (шкода, що нiхто не закарбував на плiвцi цiкавий