Тетяна Сергіївна Коханюк - Системне тлумачення кримінального закону

ред. О. І. Ющика. — К.: Парламентське вид-во, 2007. — С. 11; Поленина С. В. Взаимодействие системы права и системы законодательства в современной России / С. В. Поленина // Государство и право. — 1999. — № 9. — С. 5. ">[135], а зв'язок і вплив системи законодавства на систему права ще більше виявляється у формуванні нових галузей права[136].

Система законодавства — не просто сукупність нормативно-правових актів, а їх диференційована система, що ґрунтується на принципах субординації і координування її структурних компонентів. Якщо первинним елементом системи права є норма, то первинним елементом системи законодавства — нормативно-правовий акт. Система законодавства — це упорядкована за різними об'єктивними критеріями певна множина нормативних актів, що формується для найбільш ефективного використання правових норм[137].

З огляду на взаємозв'язок поняття системи та системності у праві та у галузі кримінального права науковці достатньо вивчали питання дослідження стану системності законодавства та системності КК України зокрема.

Наприклад, на думку А. Безверхова, поняття «системність» у кримінальному праві належить до багатозначних. У законотворчому аспекті системність є однією з основних властивостей кримінального права і принципів побудови кримінального законодавства.

Відповідно до правозастосування системність — один із способів роз'яснення смислу і змісту кримінально-правової норми через зіставлення її з іншими нормами кримінального права або з нормами іншої галузевої належності.

Згідно з науково-філософськими судженнями системність можна розглядати як один із видів методологічного підходу до вивчення кримінально-правових явищ, основою якого є розуміння відповідної галузі права і законодавства як цілісної системи[138].

Питання системності положень КК достатньо досліджені. Але чи дійсно є така потреба в систематизації положень кримінального закону, чи її немає і яке значення систематизація кримінального закону має для системного тлумачення?

З цього приводу можна навести один факт: за період з 1991 до 2007 роки Верховна Рада України ухвалила загалом 17 кодексів, більшість з них прийнята на заміну вже існуючим на той час кодексам. Серед цих кодексів був і КК України. Якість цього та інших кодексів, ухвалених у такий короткий для кодифікації термін, окремі науковці ставлять під сумнів[139].

Вітчизняні науковці висувають аргументи на підтримку двох основних позицій стосовно розгляду кримінального закону як системи:

1) КК України — цілісна узгоджена система[140];

2) КК України — система, яка потребує доопрацювань через існування окремих вад та неузгодженість окремих приписів[141].

Більшість науковців підтримують другу позицію, і ми також є її прибічниками. Можемо зауважити, що доопрацювання, яких потребує КК України, можуть бути у окремих його положеннях і щодо окремих його термінів.

Н. Бокова визначає систему кримінального закону як складну і динамічну сукупність інститутів, зумовлену політичними та економічними потребами суспільства, що виникли, принципами кримінальної політики, основами криміналізації та декриміналізації, пеналізації і депеналізації[142].

Це визначення демонструє, який вплив ззовні здійснюється на систему кримінального закону.

Маємо зауважити, що значну частину наукових досліджень щодо системи кримінального закону спрямовано на вивчення його структури як невід'ємної складової кримінального закону. Відтак В. Коняхіна акцентує на тому, що структура системи кримінального права — це ієрархічне формування і сукупність стійких зв'язків щодо самостійних кримінально-правових інститутів і їх нормативних приписів, що отримали формальне закріплення в розділах, главах та статтях кримінального закону