Галина Бабич - Професор Шумейко

Клим тоді ще не знав, що «... велика незручність бути усім». Це знав єдиний чоловік, котрий і написав сказане вище, француз Анатоль Франс.

Невеликий портрет Остюка: малий на зріст, голова також маленька, живіт великий, очі сірі, добрі, а талановитий!.. Талановитий до дідька! Талант Остюка у його голосі (італійський баритон, чули?), і схильність Миколи до всього народного. «Люблю фольклор» — до речі і не до речі повторював він, любив і «остюки» — шпи-гачки. Найчастіше припадало Фотинії.

— Климе! Що ти виконував на прослухуванні при вступі?

— Щось армійське.

— А я народну — «Дощик накрапає»:

Дощик накрапає, На камені слизько Добре тому жити, Що кохання близько. Близько, недалечко, Через сад вишневий, Через сад вишневий, Через озеречко.

— Повіриш, її ніхто із членів комісії не знав, навіть хормейстерша. А вона ж заслужена. А ти знаєш?

— Ні.

— А у вашому селі співають?

— Не чув.

— Слухай, я, бувало, в селі як затягну вечором... чую, у кожній хаті хтось плаче. Жінки, звісно, вдови. У нас їх півсела. Самотні. Ти, Шумейко, якось сказав, що самотність — екологія душі. Особисто я проти такої екології, вдови теж, бо кожному кохати хочеться. А кого? Чоловіків у нашому селі: я, мій дід, сусідчин Наум (без ноги), онук баби Сені. Та що я тобі буду їх називати. Ось, — він показав десять пальців.

Природа не всіх рівно наділяє. Не дала Миколі зросту, але голос. Які пісні він знав! Не такі, як на демонстрації. Клим слухав свого товариша, заздрив його божественному співу. Сьогодні якийсь продюсер з семирічною освітою зробив би з Остюка суперзірку. А тоді, а тоді Миколі дуже їсти хотілося, а всім відомо: щоб співати — треба силу мати, калорійно харчуватися.

— Тобі в консерваторії місце!

— Мені і тут добре. Маю індивідуальні заняття з хормейстершою. Мій пік — завклубом. На селі пісня потрібна. На селі ще й танці потрібні.

В культосвітньому технікумі це називалося хореографія. Педагог тієї самої хореографії Алла Трохимівна Хохлова проводила ще й заняття з фахової дисципліни — клубна справа. Слухати цю «справу», хай вона простить мені, не було ні найменшого бажання. Кілька цитат діячів партії та уряду про культуру, якийсь графік чи таблиця: хто в культурі кому підпорядковується. Одне і те саме Алла Трохимівна розповідала по кілька разів. Аби зробити враження, перед кожним заняттям нагадувала:

— Я поганий теоретик клубної справи. Я практик. Хореографія, театр — це моє.

Чистісінька правда. Кощава, зі смаглявою шкірою, темним густим волоссям аж до блиску, яке спадало на коричневі в цяточку очі, вона схожа була на циганку. Довгі ноги, гнучка, мов пластилін. Як будь-який романтичний герой (у всьому циганському є щось від романтики), Хохлова вдавалася, як кажуть, до ексклюзиву.

— Незабаром буде дзвінок. Усі спускаються до спортзалу на хореографію. А тобі, Миколо, робити там нічого. Горлянка у тебе — дай Боже кожному. Але з пластикою і ногами не поталанило.

— Ноги як ноги...

— То ти, Колю, збігай у гастроном до мадам Тюлілю і купи мені цигарки.

— Гроші!

— Вона ж вам у борг дає!

— Так то нам! І лише ліверку та тюльку! Куриво не дає.

— Який ти вредний, Миколо! Навіть прізвище у тебе в'їдливе — Остюк. Ідеальний збіг: краса і розум, прізвище і характер. Не будемо Колі псувати його образ. Згодні всі зі мною?

Аудиторія замугикала: угу.

— Ти, Миколо, чудовий хлопець. Катай до мадам, а то ось-ось перерва в гастрономі. Бери троячку, здачі не треба.

Так Алла Трохимівна частенько посилала Остюка за цигарками. І в такий спосіб допомагала Миколі, який постійно хотів їсти. Цигарки — копійки, а три крб на той час — великі гроші.

Миколу, як корова язиком злизала, побіг. Алла Трохимівна, оскільки весь матеріал вичерпала, завершила клубну справу притчею і тим самим підняла свій рейтинг.

— Наостанок розповім я вам притчу про те, як єгипетський цар Ферон вилікував очі сечею жінки, яка мала зносини тільки зі своїм чоловіком.

У групі